Для перейменування вулиць Києва стали обов'язковими консультації з мешканцями

Відтепер перейменування вулиць, провулків, проспектів, бульварів, узвозів і проїздів Києва відбуватиметься лише після консультації з мешканцями, які там живуть.

Відповідне розпорядження підписав Київський міський голова Віталій Кличко, повідомило "Дзеркало тижня" з посиланням на прес-службу Київської міської державної адміністрації.

"Тепер перейменуванню вулиць, провулків, проспектів, бульварів, узвозів і проїздів передуватимуть обов'язкові консультації з мешканцями, які там постійно проживають. Відповідне нововведення запроваджено розпорядженням Київського міського голови", - йдеться у повідомленні.

Організація консультацій покладається на ініціатора перейменування об'єкта топоніміки. Форму консультації з мешканцями він зможе визначати самостійно. Це можуть бути громадські слухання, збори, збір підписів, зустрічі.

"Результати консультацій подаються на ім'я Київського міського голови одночасно з ініціативою про перейменування, крім випадків, коли ініціатива про перейменування оформлена та підтримана як електронна петиція", - додали у КМДА.

У прес-службі звернули увагу на те, що відповідні зміни не стосуються пропозицій про найменування нових вулиць, перейменування мостів, скверів, парків тощо, а також присвоєння імен юридичним особам комунальної форми власності.

Протягом 2014-2018 років у столиці перейменували 206 об'єктів. При чому перейменування часто викликали значний суспільний резонанс серед жителів Києва.

Як повідомлялося, 6 грудня в Києві перейменували  дві вулиці, провулок та площі.

Вулиця Курська одержала нову назву на честь генерала Геннадія Воробйова.

Київрада змінила порядок найменувань столичних вулиць на честь померлих осіб.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?