Книжкова новинка - «Українська розвідка. 100 років боротьби, протистоянь, звершень»

Книга під такою назвою презентована 24 січня під час заходів з нагоди відзначення Дня зовнішньої розвідки України.

Про це "Історичній правді" повідомив автор, дослідник історії спецслужб Олександр Скрипник.

 

У цей день виповнилося 100 років від дня створення першого підрозділу загальнодержавної зовнішньої розвідки в Україні. Саме 24 січня 1919 року у складі Політичного департаменту Міністерства внутрішніх справ Директорії УНР почав функціонувати, згідно із затвердженим у цей день тимчасовим штатом, відділ закордонної інформації.

Цей відділ призначався для проведення розвідувальної роботи щодо активно діючих проти УНР ворогів (передусім, штабів Червоної і Добровольчої армій), а також стосовно країн – потенційних противників республіки і можливих союзників.

Фактично це був перший підрозділ загальнодержавної зовнішньої розвідки в Україні. До цього упродовж року, з березня 1918-го, діяв лише розвідочний відділ Генерального штабу Збройних сил Української Народної Республіки (згодом – Української Держави). Але то була суто військова розвідка.

Віднині день 24 січня відзначатиметься на державному рівні, згідно з Указом Президента України, як День зовнішньої розвідки України.

Подіям, пов’язаним із зародженням та діяльністю підрозділів української зовнішньої розвідки, і присвячена книга Олександра Скрипника – журналіста, письменника, дослідника історії спецслужб.

В анотації зазначається, що "у книзі, яка ґрунтується на наукових, мемуарних та інших джерелах, розсекречених документах з архівів Служби зовнішньої розвідки України і Служби безпеки України, власних авторських дослідженнях, змальована історія розвідувальної діяльності в Україні від доби УНР до сьогодення".

Рецензентами книги виступили дослідник історії національних спецслужб доктор історичних наук Володимир Сідак та голова СЗР України Єгор Божок. Водночас у авторському передньому слові акцентується увага, що це не наукова монографія чи академічне дослідження, а радше фрагментарні документальні хроніки і замальовки з історії української розвідки.

Особлива увага автором приділена зародженню і становленню розвідувальних органів у період Української революції 1917–1921 років, а також діяльності національних підрозділів розвідки у складі Української військової організації, Державного Центру УНР у екзилі, Організації українських націоналістів та Української повстанської армії.

Кілька розділів присвячено напруженому протистоянню між цими підрозділами і радянськими органами держбезпеки. Назви розділів уже дають уявлення про їх змістове наповнення:

"Розвідка ДЦ УНР у протистоянні з ВУНК-ДПУ-НКВС УСРР", "Розвідка УВО та ОУН: Україна понад усе", "Друга світова війна: під червоними і червоно-чорними прапорами", "Холодна війна": непримиренні і нескорені" та ін.

Водночас величезний масив подій у книзі переплітається з радянською історією, коли на теренах України упродовж сімдесяти років функціонували розвідувальні підрозділи спецслужб СРСР. Про це теж йдеться на сторінках книги, інакше загальна картина не була б повною і зрозумілою.

При цьому автор зазначає, що "ті, радянські, підрозділи не можна асоціювати з українською розвідкою і назва книжки – не про них, бо вони діяли в інтересах не України, а Радянського Союзу. Але без хоча б фрагментарного змалювання їхньої історії і діяльності неможливо сповна відобразити увесь непростий шлях зародження, боротьби й утвердження на світовій арені саме української за сутністю і змістовим наповненням розвідки".

Змалювання подій через боротьбу й протистояння, напевне, найточніше відображає ту атмосферу, яка супроводжувала непростий процес становлення й діяльності національних підрозділів розвідки як на теренах України, так і в умовах перебування в еміграції.

Не обійдений увагою і новітній період функціонування зовнішньої розвідки за часів незалежності України – із 1991 до 2019 року. Останні сторінки книги увібрали себе розповідь про діяльність Служби зовнішньої розвідки України в умовах російської агресії проти України, її модернізацію і реформування відповідно до стандартів НАТО.

Жанр книги визначено як науково-популярне видання. Цьому відповідає і форма подачі матеріалів, яка включає стислу характеристику певного історичного періоду, змалювання особливостей діяльності у цей час розвідки, її структурної побудови, основних здобутків, розповіді про керівників і найяскравіших представників.

Текстові матеріали широко ілюструються фотознімками, документами з архівів спецслужб, схемами, численними цитатами тих, хто в різні періоди мав відношення до діяльності розвідки в Україні.

Повнокольорове видання підготовлено у співпраці з Видавничим Домом "АДЕФ-Україна".

Читайте також:

Книжкова новинка "БАНДЕРІВЦІ. 200 історій з ХХ століття"

Метро “Дорогожичі” чи “Бабин Яр”: інтелектуали про ідею перейменування станції

У зв’язку з активним громадським обговоренням ініціативи щодо перейменування станції “Дорогожичі” Київського метрополітену на “Бабин Яр” співробітники Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства звернулися до авторитетних українських митців, істориків, журналістів та громадських діячів із проханням висловити своє ставлення до цієї ідеї.

Репортажі із повсталого Києва

Протести, які відбувалися в Україні протягом трьох місяців, були дзеркалом, у яке міг поглянути ЄС і побачити, у якому стані є цінності, на яких він був побудований. І відповісти: чи і як саме може їх захищати поза своїм центром? Відчути силу своїх інституцій та їхню здатність прийти на допомогу тим, хто за реалізацію мрії приєднатися до Європи готовий платити життям. Порівняти свою здатність до ведення політики «м’якої сили» із «реалізмом» сатрапів, які грабують власний народ та всіма можливими способами чіпляються за владу. Включно з бійнею, влаштованою на мирних маніфестаціях.

Брати Шептицькі і єврейський народ. Частина ІІ

Одним із вагомих епізодів у життєписі Митрополита Андрея Шептицького, як і в життєписі його молодшого брата бл. свщмч. Климентія — Праведника Народів Світу, є їхня участь у порятунку галицьких євреїв у часи Голокосту. Більшість інформації черпаємо зі спогадів очевидців, Порятунок євреїв — спільна справа братів, як і діяльність, спрямована на погашення антисемітських настроїв у тодішньому суспільстві, хоча більшість документів підписана самим Митрополитом. Парадокс у тому, що о. Климентій Шептицький був визнаний «Праведником народів світу» за порятунок євреїв у часи Голокосту, натомість заслугам Митрополита Андрея у такому визнанні було відмовлено.

Як відбувалися парламентські вибори в Галичині 100 років тому?

Виборчий кодекс, який почав діяти в Україні з початку 2020 року, суттєво змінює принцип голосування, переведення голосів у мандати, нарізку округів, що, звісно, не омине і Львівщину. Це викликає певні історичні паралелі з 1907 роком, коли в Австро-Угорщині відбулася виборча реформа, яка суттєво змінила правила виборів у Галичині. Тоді використовувалася виключно мажоритарна виборча система, яка відтепер не використовується в Україні під час парламентських і місцевих вибрів до рад із кількістю виборців більше як 90 тисяч осіб