Спецпроект

ІПН Польщі видав світлину спаленого українського села за "злочин українських націоналістів". ФОТО

Анонс відкриття пам’ятника "Жертвам українських націоналістів 1939—1947" на "Фейсбук"-сторінці Бюро вшанування боротьби й мучеництва Інституту національної пам’яті Польщі проілюстрували фотографією спаленого українського села Сагринь.

Пам'ятник "жертвам УПА" мали відкривати в м. Щецині 10 лютого.

На знімку зафіксовані охоплені вогнем хати українського села Сагринь на Холмщині (нині в межах Польщі), яке спалив підрозділ польського партизанського формування Армії Крайової в ніч із 9 на 10 березня 1944 року. Нападники спалили церкву, понад 280 хат, сотні господарських будівель та споруд.

Напис "Пам'ятник жертвам українських націоналістів в 1939-1947 роках" на фото українського села, яке спалили польські націоналісти 

За різними даними, під час нападу загинули від 800 до 1240 мешканців (70% із них жінки й діти). Уціліле майно та худобу нападники пограбували та вивезли до сусідніх польських колоній.

Пам'ятник у Щецині, на відкриття якого запрошувало Бюро ІПН. Фото: Cezary Aszkiełowicz / Agencja Gazeta 

На цей курйоз відреагував Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. "Знов спалена вояками польської АК українська Сагринь стає ілюстрацією жертв українських націоналістів", — зазначив він на своїй сторінці у "Фейсбуці".

 Повна версія фотографії палаючої хати села Сагринь

Нагадаємо, що не вперше польські офіційні установи використовують фото українських жертв польських партизанів для ілюстрації злочинів українських націоналістів.

11 липня 2018 року фото знищення Сагрині використала канцелярія прем’єр-міністра Польщі на сторінці в соціальній мережі, щоб нагадати про т. зв. "криваву неділю" — день, коли, на думку частини польських істориків, відбувалася найбільша хвиля нападів УПА на польські поселення.

 Інший ракурс, з якого видно бійців Армії Крайової під час знищення українського села Сагринь 10 березня 1944 року 

ДОВІДКА:

У березні 1944 року загони Армії Крайової (АК) та Селянських батальйонів (Батальйони хлопські – БХ) провели "відплатно-превентивну", як вони її називали, акцію проти українських сіл на Холмщині (нині Грубешівський повіт Люблінського воєводства Польщі) – так звану "грубешівську революцію". 

У селах Пригоріле, М’яке, Сагринь, Шиховичі, Теребінь, Стриженець, Турковичі та інших польські партизани вбили близько 1.500 українців, а самі села знищили.

Чехословаччина – народження демократії на уламках імперії

У купе потягу, котрий покидав Австро-Угорщину і прямував до Італії, сидів поважний чоловік з доглянутими сивими вусами та капелюхом на голові. Професор філософії, депутат парламенту імперії Габсбургів Томаш Ґаріґ Масарик. Разом з ним в потязі їхала його дочка Ольга. Масарик багато років маневрував між різними політичними течіями, проте в 1914 році, з початком Великої війни, професор прийняв рішення – він зробить все від нього залежне, щоб виникла нова держава – незалежна Чехословаччина. Зараз він прямував в Італію з метою організувати рух опору за кордоном. В разі провалу його задуму, йому і його родині, загрожувала в’язниця. Масарик розумів – або він здобуде державу для свого народу, або вже не зможе повернутися в Прагу.

Шанс на виживання: Київ у роки Голодомору

У роки Голодомору-геноциду абсолютна більшість українців проживала в сільській місцевості. Комуністичний тоталітарний режим, створюючи умови несумісні з життям, спрямував свій удар насамперед проти українських селян. Репресивна машина одним із механізмів злочину геноциду обрала вилучення всього продовольства, що призвело до масової смертності від голоду.

«Чи можна вважати Голодомор геноцидом?»: транскрипт вебінару Німецько-української комісії істориків

24 вересня 2020 відбувся вебінар Німецько-української комісії істориків під назвою «Чи можна вважати Голодомор геноцидом?». Ця дискусія після її анонсування викликала широке обговорення в Україні.

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»