АНОНС: «Тріумф людини». У Києві представлять виставку про українців у таборах ГУЛАГУ

ГУЛАГ нещадно експлуатував своїх в’язнів, аби витиснути з них максимум і перетворити на слухняних «будівників комунізму». Але українці, кинуті в табори, зберігали гідність, гуртувалися в мережі спротиву та, врешті-решт, спричинилися до повстань, які цю систему розвалили. Про них розповідає виставка «Тріумф людини. Мешканці України, які перемогли ГУЛАГ».

Проект представлять 8 травня — у день завершення Другої світової війни у Європі, повідомляє УІНП.

 

Комуністична влада створила перші концентраційні табори в Європі ще в 1918–1921 рр. У числі перших в’язнів були й українці — вояки Армії Української Народної Республіки.

Відтоді українці стали постійним "населенням" мережі терору та експлуатації ОГПУ—НКВД—МВД аж до 1990-го, коли на волю вийшов останній українець-політв’язень.

Міністри УНР, митці "Розстріляного Відродження", "класово ворожі елементи", науковці?"шкідники", учасники українського визвольного руху, репресовані за сфабрикованими звинуваченнями, дисиденти та священнослужителі — вони були приречені на повільну смерть на лісоповалах, "комуністичних будівництвах", копальнях за Полярним колом чи секретних дослідних установах ("шарашках") або тюремних психлікарнях.

Проте три повстання — Норильське, Кенгірське й Воркутинське струсонули систему радянських концтаборів так, що тоталітарний режим мусив більшість таборів закрити. І українські в’язні теж були серед тих, хто забив останній цвях в труну ГУЛАГу.

"Українці складали понад половину в’язнів ГУЛАГу в 1953 році. Це були представники всієї нації: селяни, політики, духовенство, культурна еліта. Проте комуністичний режим не досяг своєї цілі – винищити їх.

Українські в’язні були серед тих найактивніших, хто зруйнували імперію ГУЛАГу і всю комуністичну державу. Багатолітній в’язень Левко Лук’яненко написав Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, що став вироком Радянському Союзові", — говорить Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Організатори:

Український інститут національної пам’яті, Центр досліджень визвольного руху, Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького", Галузевий державний архів СБУ.

Автори: Ігор Бігун, Володимир Бірчак, Володимир В’ятрович, Леся Бондарук, Олеся Ісаюк, Анна Олійник, Ярина Ясиневич

Над проектом працювали: Наталія Бик, Богдан Завітій, Іван Кішка, Петро Клим, Андрій Когут, Катерина Ніколаєнко, Олена Шарговська, Назар Ясиневич, Дмитро Вортман.

Медіа-партнери: Радіо Свобода, ТСН.ua, Історична правда, Gazeta.ua, Укрінформ, телеканал Еспресо.

Час: 8 травня, середа, 14:00

Місце: вул. Хрещатик, 22, (біля будівлі Головпоштамту)

Карл XII в Україні. Розповідь кароліна. Частина друга

Відбулася Полтавська битва, про яку багато написали люди, які заздрили Карлу ХІІ і хвалили росіян. Я можу впевнено заявити, що шведи виграли так само, як і росіяни. Росіяни зранку Полтавської битви втратили стільки ж людей, скільки ми втратили наприкінці битви. Якби росіяни виграли так славетно, як вони і їхні прихильники намагаються стверджувати, то вони мали б переслідувати шведську армію. Але армія тільки на другий день перейшла через Дніпро

«Мельниківці» - також патріоти!

Це була величезна трагедія українського визвольного руху, адже як бандерівці, так і мельниківці однаково гинули в боротьбі за незалежність, але при цьому ще й поборювали один одного

Рудольф Вайль: вакцина від Голокосту

Чистокровного етнічного німця Рудольфа Фредериковича Вайгля викликали до німецького губернатора Львова та передали пропозицію Гіммлера — переїхати до Німеччини, створити в Берліні власний інститут, очолити кафедру в університеті та отримати по війні Нобелівську премію. Йшов 1942 рік, німецькі війська стояли під Москвою, відмовлятися від такої блискучої пропозиції не було сенсу. До того ж Вайглю вже було 59, у такому віці не сперечаються з гіммлерами.

Перелом у Громадянській війні у США: Геттісберг й Віксберг

Кожне око бачило легіони ворога, могутню непереборну хвилю океану озброєних людей, яка неслася на нас! Полк за полком, бригада за бригадою виходять із лісу й поспішно займають своє місце в строю напоготові до штурму. Горда дивізія Пікетта і ще якісь частини стоять на їх правому фланзі. Багряні прапори лопотять, їхні вершники мчать галопом угору-вниз; стволи й багнети вісімнадцяти тисяч бійців виблискують на сонці — похилий ліс блискучої сталі.