Двоє харківських депутатів подали до суду проти перейменування проспекту Григоренка. ВІДЕО

Сьогодні до Харківського окружного адміністративного суду надійшов позов із оскарженням рішення міської ради Харкова про перейменування проспекту Григоренка на проспект Жукова.

Позов подали депутат Харківської міської ради Ігор Черняк і депутат обласної ради Дмитро Булах, повідомляє UA: Харків.

«Дві групи законів які були порушені. Є «Закон про присвоєння юридичним особам імен фізичних осіб» (це якщо коротко його назвати), де забороняється присвоювати в тому числі об’єктам топоніміки імена осіб які були керівними членами Компартії Радянського Союзу», — розповів Ігор Черняк.

По-друге, за словами депутата, є дуже грубі процедурні порушення:

«Це рішення міської ради взагалі не оприлюднювалося. Є пряме порушення закону про місцеве самоврядування і закону про доступ до публічної інформацїі. І на теперішній час є чітка й однозначна практика Верховного Суду, який із таких підстав неодноразово скасовував рішення органів місцевого самоврядування».

Нагадуємо, 19 червня Харківська міська рада проголосувала за повернення імені Жукова проспекту Григоренка.

20 червня рішення офіційно оприлюднили. Того ж дня із позовом до Харківського окружного адмінсуду звернувся представник народного депутата України Андрія Білецького, який просить скасувати рішення міськради.

Із заявою до поліції після рішення міськради звернувся депутат міської ради Ігор Черняк.

Український інститут національної пам’яті, у свою чергу, звернувся до ГПУ.

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?