Верховний суд Іспанії заблокував ексгумацію останків Франко

Верховний суд Іспанії заблокував ексгумацію останків диктатора Франциско Франко з мавзолею "Долина полеглих" за шість днів до початку робіт.

Про це повідомляє "Європейська правда" з посиланням на El Pais.

Франциско Франко
Франциско Франко

П’ять магістратів четвертої секції Верховного суду "одноголосно" позитивно відповіли на прохання родини диктатора призупинити ексгумацію, на якій наполягав уряд Педро Санчеса з самого початку каденції.

Верховний суд вважає, що якщо він не задовольнить прохання сім'ї про тимчасове призупинення ексгумації, це може завдати шкоди заявникам і "особливо державним інтересам, втіленим в державі та її конституційних інститутах, які серйозно постраждають, якщо ці останки будуть ексгумовані".

Уряд Педро Санчеса вирішив перенести останки диктатора Франсиско Франко з фінансованого державою мавзолею у монументальному комплексі "Долина полеглих" минулого року. Причина – уряд вважає, що меморіал має бути місцем пам'яті про громадянську війну, а не прославляти диктатуру.

У вересні рішення перенести останки Франко схвалив іспанський парламент. Кілька нащадків Франко висловили свій "твердий і одностайний" опір ексгумації. Тисячі правих сил протестували проти виносу останків Франко з мавзолею.

"Жодна родина не повинна бути змушена проходити через дві ексгумації і три поховання одного з своїх близьких, поки не будуть вичерпані всі юрисдикційні способи, якими вони могли б забезпечити свої законні права", - йдеться у скарзі родини диктатора.

Довідково. Мавзолей, відкритий самим Франко в 1959 році, розташований в католицькій базиліці на схилі пагорба, де також похований засновник іспанської фашистської партії "Фаланга" Хосе Антоніо Прімо де Рівера. Довгий час "Долина полеглих" була місцем паломництва правих груп в Іспанії.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?