Помічник Зеленського: У мене батько боровся з бандерівцями після війни

Батько Сергія Шефіра, першого помічника президента України, Нахман Шефір брав участь у боротьбі з Українською повстанською армією після закінчення Другої світової війни.

Про це стало відомо з інтерв'ю Сергія Шефіра виданню "Лівий берег", передає Цензор.net.

"...у мене батько воював і навіть після війни боровся з "бандерівцями" і розповідав мені жаливі речі. Про їхні вчинки. Він служив у піхоті Червоної армії. Після війни його, 17-річного, перекинули в Західну Україну. Батько розповідав про старшні картини", - заявив Шефір.

На уточнююче запитання, Сергій Шефір відповів, що ріс із відчуттям, що "бандерівці - це зло". Проте зараз у нього цього відчуття не залишилося, тому що "я читаю, дивлюся щось, дізнабся, розмовляю з представниками обох таборів і розумію, що людей зіткнули. Одні воювали за свою землю, незалежність, а іншим казали, що це бандити. Інформаційна політика тоді так працювала". 

Шефір додав, що батько пережив перший інфаркт після того, як у 90-х почув правдиву інформацію про злочини Йосипа Сталіна, оскільки сам вірив у комуністичні ідеали.

 

В оці тайфуна. Як проголосили Акт Злуки

У цей день здавалося, що буревії історії втомилися і зупинили свій руйнівний рух. Насправді над Київом зупинилося "око тайфуну", де вітру може не бути. Навколо ж української столиці усе пригиналося від буревіїв.

Незалежність №1: Коли Грушевський її оголосив, чому Винниченко сумнівався, а Єфремов був проти

У перші дні 1918 року – 9 січня за старим стилем (22 січня за новим) – в умовах військової агресії проголошено незалежну республіку Україна.

Година папуги. Сумне Різдво

Комусь із бранців Козельська безіменний дух здавався недостатньо авторитетним. То врешті-решт табором пішла нова мода: викликати дух маршала Юзефа Пілсудського. Добєслава Якубовіча дух «Діда» засмутив: «Адже на питання, у кого ти мешкаєш, дух Пілсудського надав прізвище: Кєрсновські чи Кєрнойські. Мене це непокоїть, багато думав про це різне недобре».

Ян Палах: Смолоскип №1

Лібуше Палахова, продавчиня магазину в невеличкому містечку Вшетати, після робочого дня прийшла додому й увімкнула радіоприймач. Був звичайний будній день, 16 січня 1969 року. По радіо передали дивну звістку: у Празі «студент філософського факультету Я. П. вчинив самоспалення». «Який жах…» подумала пані Лібуше але не надала цьому повідомленню надмірної уваги. Ранковим потягом вона мала їхати до Праги на зустріч з сином – Яном Палахом, щоб піти по магазинах і вибрати йому капелюха.