Влада Харкова вирішила встановити меморіальну дошку колишньому начальнику КҐБ області

Виконком Харківської міської ради 28 серпня, прийняв рішення про увічнення пам’яті колишнього начальника Управління КҐБ Української РСР по Харківській області (1980-1987 рр.), до того – діяча ЛКСМУ (1958-1963 рр.), а після – начальника столичного управління КҐБ (1987-1991 рр.) Юрія Шрамка.

Меморіальну дошку цьому діячеві планують відкрити на будинку №8 по вул. Свободи у центрі Харкова, де той проживав з 2001 по 2009 роки. Про це ХарківTimes стало відомо з повідомлення прес-служби Харківської міської ради.

 

Таке рішення прямо суперечить як духу, так і букві Закону України "Про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні і заборону пропаганди їх символіки".

Згідно із цим законом, символікою тоталітарного режиму, крім усього іншого, є "зображення, пам'ятники, пам'ятні знаки, написи, присвячені … співробітникам радянських органів державної безпеки всіх рівнів".

В Законі також йдеться про осіб "які займали керівні посади у вищих органах влади й управління СРСР, УРСР та інших союзних республік", увічнення пам'яті яких також прирівнюється до пропаганди тоталітарних режимів.

Цим критеріям Шрамко також цілком відповідає, оскільки у 1961-1963 роках завідував відділом у ЦК ВЛКСМ, а посаду начальника управління КҐБ по Харківській області змінив на аналогічну, але вже у столичній, Київській. Взагалі в органах радянської держбезпеки доблесний генерал Шрамко чесно відпрацював з 1963 по 1991 рік.

Він був "гебешніком" у роки, коли в Україні були репресовані Василь Стус, В'ячеслава Чорновол, Івана Дзюба і багато інших вірних синів і дочок українського народу.

Саме за головування Шрамка, в 1981 році, в Харкові були заарештовані та засуджені до семи років таборів правозахисник Генріх Алтунян, лікар-психіатр Анатолій Корягін, історик Євген Анцупов.

Саме "під крило" до Шрамка, під гласний нагляд КҐБ був засланий в 1983 році до с. Безлюдівка Харківської області поет Степан Сапеляк, який відбув п'ять років у таборах і в'язницях й три роки заслання на Колимі.

При Шрамку у Харкові пройшли кілька ганебних "єврейських процесів" – судів над євреями-відмовниками Олександром Парицький (1981), Юрієм Тарнапольським (1983) та Євгеном Айзенбергом (1985).

Саме у роки, коли генерал Шрамко керував у Харківській області державною безпекою, процентна норма для євреїв, що вступають до вузів, і для влаштування їх на престижну роботу була в місті набагато нижча, ніж, наприклад, у промислових центрах Росії.

Треба розуміти, саме за це товариш генерал і удостоївся у 2010 році звання почесного громадянина Харкова, а у 2012 році – почесного громадянина Харківської області. А ось тепер заслуженому "гебешніку" ще й меморіальну дошку вирішено повісити. Порушуючи закон.

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?