На Львівщині відкрили меморіал одній з найвдалішій військовій операції УГА. ФОТО

26 лютого, у с. Вовчухи (Городоцький район) офіційно відкрили та освятили меморіал «Героям Вовчухівської офензиви». Саме наступальна Вовчухівська операція у лютому 1919 року стала однією з найуспішніших в історії Української галицької армії.

Про це повідомляє видання "Діло".

 
Фото: Юра Мартинович/Діло

Подія об'єднала сотні людей: місцевих жителів, військових, волонтерів, представників влади, духовенства та інтелігенції. Меморіал зведений у вигляді українського герба – тризуба. Всередині нього двоє військових. Посередині надпис: "Героям Вовчухівської офензиви. Від вдячних нащадків".

 
Фото: Юра Мартинович/Діло

Меморіал звели у рамках програми "Охорона і збереження культурної спадщини Львівської області на 2018-2020 роки".

 
Фото: Юра Мартинович/Діло

Зведення пам'ятника стало довгоочікуваною подією для місцевої громади, оскільки вже багато років йшла мова про зведення такого меморіалу.

Він має символічне значення для кожного українця, адже засвідчує, що сто років тому українці, як і сьогодні, відстоювали, так і відстоюють свою незалежну українську державу.

 
Фото: Юра Мартинович/Діло


ДОВІДКА. Вовчухівська операція
(Вовчухівська офензива) – наступальна воєнна операція Української Галицької армії в лютому 1919 року під час польсько-української війни (1918–1919).

Вовчухівська операція розпочалась 16 лютого 1919 року обстрілом польських передових позицій по лінії Судова Вишня – Городок і у Львові. 19 лютого 1919 року армійські групи "Ширець", "Рудки", Яворівська група перейшли в наступ під Бондарівкою, Малим Любінем, Дубовою Долиною і Вовчухами.

Долаючи запеклий опір противника, сотні Львівської бригади Альфреда Бізанца та Перший Корпус УГА вийшли впритул до залізниці Львів–Перемишль.

Яворівська група 1-го корпусу натиском з півночі зруйнувала залізничну колію біля села Заріччя, західніше Судової Вишні. Янівська група захопила село Гартфельд. Частини 2 корпусу полковника Тарнавського зайняли Збоїська, дійшли до Лисинич, оточили Богданівку західніше Львова.

Оперуючи на лініях Львів-Стрий та Львів-Самбір, панцерний потяг "Ч. 2" виявився у смузі найактивніших бойових дій. Він часто підтримував бойові акції українських військ.

Галицькі артилерійські батареї з Винників, Дублян, Лисиничів безперервно обстрілювали ворожі позиції. З виходом 18 лютого війська силами 3 і 1-го корпусів на залізницю, перервався залізничний і телефонний зв'язок поляків між Львовом і Перемишлем; частини Львівського гарнізону і польське населення охопила паніка.

Польське командування кинуло на оборону Львова групу генерала Вацлава Івашкевича числом до 5000. В район боїв прибула група полковника Генріха Мінкевича – понад 5000 вояків.

Отримавши значне підкріплення, вечором 19 лютого поляки почали контрнаступ. Ударом з Городка вздовж залізничної колії на захід вони відбили Вовчухи і Бар; контратакували з Судової Вишні і зайняли Довгомостиську.

20 лютого, розвиваючи успіх, вони завдали удару з Вовчухів на Долиняни і Добряни. Але бригади Станіміра і О.Івановича зупинили і відкинули їх. 21-23 лютого частини Третього корпусу відбили атаки поляків і закріпились на лінії Довгомостиська–Милятин–Бар, Вовчухи-Долиняни, Стаділки–Угерці.

Героями українського контрнаступу під Вовчухами, були Курінь смерті УСС під командою поручника О. Івановича й Окремий Гуцульський Пробоєвий курінь поручника Гриця Голинського.

Вояки УГА тоді полонили 350 польських вояків, 22 кулемети, 6 гармат, 2 міномети, польову лічницю з цілим улаштуванням і аптекою та багато іншого воєнного майна. Втрати Гуцульського куреня були: кільканадцять убитих і 76 ранених.

Начальний командувач Галицької Армії генерал –полковник Михайло Омелянович-Павленко писав:

"…Львів повністю взятий в кільце та обложений. Всі потуги поляків поблизу Вовчух закінчились безрезультатно. Питання здачі Львова визначається наявністю в місті харчових запасів".

Але втрутилась Антанта, а члени місії Бартелімі підступно провезли до Львова не тільки харчові запаси, але і набої та зброю. Як тільки ініціатива переходила до воїнів Галицької Армії, втручались міжнародні чинники та заставляли українців йти на припинення бойових дій та перемир'я. В цей час польські війська отримували перепочинок та підкріплення.

Пам’ять про війну: дискурс демократії та дискурс тоталітаризму

Сьогодні неспокутуваний злочин комунізму повертається примарою нового світового конфлікту. Тому конфлікт історичних пам'ятей має не лише політико-ідеологічну, а перед усім, етичну природу і пов'язаний із нерозкаяністю за злочини комунізму. Отож, хай із сьогоднішнім ювілейним ушануванням жертв Другої світової війни прийде до нас усвідомлення що тоталітарне будяччя проросло на нашому полі не випадково. У Ялті 1945-го знесилене людство залишило ті зерна. Наше завдання сьогодні те будяччя виполоти.

ГУЛАГівська «одіссея» Патріарха Володимира

18 липня 1995 року спецпризначенці підрозділу «Беркут» битимуть кийками священників та мирян під стінами Софії Київської. Такою буде реакції української влади на бажання поховати у стінах храму українського православного Патріарха Володимира – Василя Романюка. В’ячеслав Чорновіл тоді викрикуватиме, що це “кінець незалежної України…”. «Беркут» і далі робитиме свою справу. Патріарха так і не поховають у храмі, а лише перед його стінами. Ці події ввійдуть в історію, як «чорний вівторок». Та передуватиме їм не менш напружене та сповнене боротьби життя. Історія «одіссеї» Патріарха Володимира концтаборами та тюрмами ГУЛАГу.

Спільний біль. Спільна історія. Дискусія до Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу

Щороку 18 травня в Україні відзначається День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу – згадуються події 1944 року, коли радянський тоталітарний режим насильницьки виселив людей із їхніх рідних земель. Цей день офіційно започаткований тільки 2015 року, а історія та традиції кримських татар досі залишаються загадкою для багатьох українців.

Переможний бій Чорних Запорожців під командою латвійця Карліса Броже

"Гаряче було москалям не так від травневого сонця, як від вогню Чорних пластунів та від влучної стрілянини гарматчиків". 30 травня 1920 року відбувся переможний бій "Чорних запорожців" над більшовиками біля села Вербка поблизу Вінниці