УІНП презентував «Віртуальний музей російської агресії»

19 жовтня Український інститут національної пам’яті разом із партнерами презентував інтернет-портал «Віртуальний музей російської агресії». Це один із перших у світі цифрових інструментів із забезпечення доступу до правди про ключові події та злочини, скоєні під час окупації Російською Федерацією територій України – Криму та частини Донецької та Луганської областей.

19 жовтня Український інститут національної пам'яті разом із партнерами презентував інтернет-портал "Віртуальний музей російської агресії".

 

Це один із перших у світі цифрових інструментів із забезпечення доступу до правди про ключові події та злочини, скоєні під час окупації Російською Федерацією територій України – Криму та частини Донецької та Луганської областей.

Сьогодні створена та функціонує частина порталу, присвячена злочинам, що були вчинені під час російської агресії та окупації Криму. У майбутньому буде створена частина, що слугуватиме джерелом інформації про російські злочини на тимчасово непідконтрольних Україні територіях Донецької та Луганської областей.

Віртуальний музей російської агресії – це перш за все проєкт про пам'ять, але також він безпосередньо стосується права, зокрема, перехідного правосуддя, адже інформація, зібрана на ресурсі проходить верифікацію державними установами та використовується правоохоронними органами.

Віртуальний музей російської агресії створено спільними зусиллями Українського інституту національної пам'яті, Міжнародного фонду "Відродження", Офісу Генерального прокурора, Прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

Під час презентації виконавча директорка Центру дослідження безпекового середовища "Прометей" Аліна Майорова урочисто передала інтернет-портал "Віртуальний музей російської агресії" на баланс Українського інституту національної пам'яті.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.