У Києві стартували обговорення щодо перейменування вулиці на честь Праведників народів світу світу

громадські обговорення відбуваються щодо перейменування частини вулиці Оранжерейної (від вулиці Юрія Іллєнка до вулиці Дорогожицької) у Шевченківському районі на вулицю Праведників.

Про це інформує сайт Jewish News.

У трьох районах Києва стартували публічні консультації з перейменування вулиць.

"Наше завдання — розповісти жителям цих вулиць, чому пропонується саме така назва та хто виступив ініціатором перейменування. Ми жодним чином не агітуємо голосувати "за" чи "проти", лише інформуємо. Віддати свій голос можна через застосунок "Київ Цифровий". На конструкціях розміщений qr-код, аби можна було легко і швидко перейти до голосування", - коментує Роман Лелюк, директор Департаменту суспільних комунікацій КМДА.

Зокрема громадські обговорення відбуваються щодо перейменування частини вулиці Оранжерейної (від вулиці Юрія Іллєнка до вулиці Дорогожицької) у Шевченківському районі на вулицю Праведників. Це частина шляху, яким людей вели на розстріли до Бабиного Яру — символу трагедії Голокосту. Перейменування дозволить вшанувати пам'ять громадян, визнаних Праведниками народів світу — неєвреїв, які рятували життя євреїв за часів нацистської окупації.

У перші два дні нацисти стратили в Бабиному Яру 33 771 єврея. Майже всі чоловіки вже були на фронті, і страчені тут — це переважно люди похилого віку, жінки та діти старше трьох років. Дітей, молодших трьох років, вбивали, не рахуючи.

На вулицях, назви яких планують змінити, розміщені спеціальні конструкції з пропозиціями перейменування та обґрунтуванням назви, яка пропонується.

 

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.