У Варшаві побудували один з найбільших музейних комплексів у Європі

Місцева студія WXCA завершила будівництво Музею історії Польщі та Музею війська польського, а також нової громадської площі на місці колишньої Варшавської цитаделі.

Про це повідомляє Dezeen, пише Тexty.org.ua.

На цьому місці у Варшаві вже розташовувалися музей "Десятий павільйон" і Катинський музей, а нові будівлі зробили його одним з найбільших музейних комплексів у Європі.

WXCA розробила план, який відсилає до розташування колишніх казарм на ділянці, що поєднується з навколишньою парковою зоною та підкреслює її важливість.

"Варшавська цитадель залишалася відокремленою від міста і закритою для його мешканців протягом останніх 200 років. Завдяки цьому на місці історичних укріплень збереглася велика зелена зона і давні дерева. Разом з Музеєм історії Польщі та Музеєм війська польського ми хочемо відкрити саму Цитадель, щоб вона повернулася до життя і стала унікальним культурним парком", – сказав архітектор WXCA Щепан Вроньский.

Найбільшу з трьох будівель займає Музей історії Польщі, облицьований різними шарами мармуру, які були обрані для створення "археологічного розрізу", що відсилає до різних епох польської історії.

Дві будівлі Музею війська польського, що фланкують площу з обох боків, оздоблені червонувато-коричневим пігментованим бетоном – обраним, щоб доповнити історичні цегляні стіни Варшавської цитаделі.

Окрім приміщень для зберігання та демонстрації постійної колекції музею, Музей історії Польщі також містить концертний зал на 600 місць, театр, кінотеатр, бібліотеку та конференц-зали.

 

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.