Спецпроект

Розкрадачі Музею історії Києва будуть покарані - БЮТ

Слідчі органи відреагували на запит про зникнення з фондів Музею історії Києва біля 100 експонатів, який був направлений депутатом фракції БЮТ у Київраді Олександром Бригинцем.

З метою встановлення фактичних обставин, вказане звернення скеровано для проведення перевірки викладених у ньому доводів до ГУ МВС України в м.Києві, повідомляє прес-служба київського БЮТ.

"Крадіжка відбулася в першу чергу з вини влади, що сховала його колекцію подалі від людського ока. Адже після переселення з Кловського палацу заклад культури, в переважній більшості, існував "в ящиках". Через це експонати розікрали і за це ніхто не поніс покарання", - заявив депутат.

Депутат зауважив, що коли в Києві існує загроза переселення декількох музеїв, і влада має зробити все можливе для попередження розкрадання колекцій музеїв.

"Покарання винних в справі Музею історії Києва буде не лише справедливим, але й показовим як пересторога тим, хто планував скористатись переїздом музейних експонатів. Розкрадання державного мистецького фонду – це злочин рівний захвату київської землі та майна", - наголосив Бригинець.

У 2004 році заклад був виселений із Кловсього палацу, який після реконструкції віддали у користування Верховного Суду України. На сьогоднішній день частина колекції музею виставлена в Українському домі. Оскільки зазначеної площі не вистачає для усієї колекції, його фонди також розміщені у приміщеннях Музею Булгакова та "будиночку Петра".

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.