Спецпроект

Анонс: усіх Василів кличуть на вручення премії ім. Василя Стуса

Шанувальників української культури запрошують до Київського міському будинку вчителя (Центральна Рада) в четвер, 14 січня, на 18 годину.

Головна подія - вручення премій імені Василя Стуса цьогорічним лауреятам: Марії Овдієнко - просвітянці і видавцеві, Ярославі Музиченко - журналістці, гуртові "Рок-Сад". Ведучий вечора - Євген Сверстюк.

Цю премію заснувала 1989 року Українська Асоціяція Незалежної Творчої Інтеліґенції. Присуджується вона творчим людям за талант і хоробрість - літераторам, митцям, ученим, які своєю творчою працею і громадянською поставою підпирають принципи, викладені в Декларації УАНТІ, мають видатні успіхи у своїй галузі і посідають виразну громадянську позицію, активно присутні в українському культурному просторі. Тобто люди стусового духу й цілеспрямованости, які самовіддано і безкорисливо служать Батьківщині, горять і світяться.

Ушануємо на Святі Різдвяних Василів не лише Василя Стуса, який народився на саме Різдво 1938 року, а й в Василя Чумака, народженого 7 січня 1901 року, Василя Симоненка (8 січня 1935 року), Василя Еллана-Блакитного (12 січня 1894 року) і всіх Василів, яким багата Україна.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.