Спецпроект

Влада Узбекистану знесла пам'ятник Герою Радянського Союзу. Москва мовчить

У Ташкенті на території Сабір-Рахімовского району, нещодавно перейменованого в "Олмазар", демонтовано пам'ятник герою Великої Вітчизняної війни, генерал-майору Сабіру Рахімову. Чотириметровий пам'ятник знаменитому радянському військовику, що стояв на двометровому постаменті, зносили шість бульдозерів.

За інформацією агентства "Фергана", уламки бетону, граніту і земля вантажили на "КамАЗи" і негайно ж вивозили. Все це відбувалося під пильним наглядом численних співробітників міліції і хокіміята (міської адміністрації).

Про те, що доля меморіалу вирішена, стало зрозуміло ще в кінці 2010 року, коли в Ташкенті раптово перейменували станцію метро, яка носила ім'я єдиного узбецького генерала Другої світової, а потім і названий на його честь район столиці. Стало відомо, що у Ферганській області теж перейменували район імені Рахімова.

Від самих узбецьких властей жодних пояснень, як зазвичай, не було. Втім, як відзначає агентство "Новый регион" , абсолютно очевидно, що всі ці дії ведуться в руслі здійснюваної президентом Ісламом Каримовим політики щодо поступового знищення російської та радянської спадщини на території Узбекистану.

Це і масове перейменування міст і вулиць з російськими і просто неузбецькимі назвами, і демонтаж пам'ятників, пов'язаних з радянським періодом. Приміром, у 2009 році в Парку бойової слави в Ташкенті було демонтовано монументи, встановлені на честь 30-річчя перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні.

Сабір Рахімов служив у Червоній Армії з 1922 року. До війни він проходив службу в Туркестанському військовому окрузі, де вів боротьбу з басмачами. Під час Другої світової брав участь у боях на Західному і Південному фронтах.

У 1942 році Рахімов був призначений командиром 395-ї стрілецької дивізії, з якою брав участь в боях на Кавказі (зокрема, брав участь в Туапсинській оборонній операції). 1943-го удостоєний званням генерал-майора.

Рахімов загинув в 1945 році в боях за Данциг (Гданськ) на території Польщі. Звання Героя СРСР було присвоєно йому посмертно.

Офіційна Москва, яка регулярно влаштовувала істерики українській та грузинській владі за неповагу та нібито "плюндрування" воїнських меморіалів учасникам Другої світової війни, ніяк не відреагувала на акт вандалізму.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.