Спецпроект

На Чернігівщині церковна громада знищила дерев'яну церкву 1847 року побудови

Єдина церква в Сосниці - батьківщині Олександра Довженка - була "розібрана з метою її подальшої реконструкції".

Про це повідомляє "Відлуння віків".

За інформацією обласної інспекції охорони пам'яток, у 1991 році по всіх районах Чернігівської області збиралися документи щодо церков для надання їм статусу "пам'ятки архітектури". Але Сосницький район... не надав відповідних документів взагалі.

Тож досі Свято-Покровська церква у Сосниці, побудована 1847 року, не мала жодного охоронного статусу. Храм зруйнували без дозволів та планів подальшої реконструкції - і це не було незаконним. Як саме виглядатиме споруда у майбутньому, на жаль, невідомо. Не йдеться про це і в офіційному листі Сосницької райдержадміністрації.

Від храму лишилася тільки псевдоросійська дзвіниця, а власне церква розібрана до грунту. Вже зроблено новий фундамент.

Місцеві мешканці розповідають, що старовинний храм розвалити було дуже тяжко, що рвалися троси, коли стіни розтягували важкими гусеничними тракторами (!!!). І це "розбирання з метою реставрації"?.

Фото Сергія Лаврентьєва (листопад 2010 року) з сайту "Дерев'яні храми України


     

Покровська церква у Сосниці. Фото Олени КРУШИНСЬКОЇ (2001) з сайту "Дерев'яні храми України".

У ХІХ столітті в Сосниці було шість церков, але у радянські часи не зруйнували лише одну - Покровську. Цей досить колоритний храм був збудований у 1724 році, але у 1847 його повністю перебудували. За структурою він традиційний "козацький". Досить рідкісним, як для середини ХІХ століття, стало влаштування барокових фронтонів над зрубами.

У 30-ті роки минулого століття Покровську церкву закрили. Під час окупації тут поновилися богослужіння, однак у 60-ті її закрили знову. У приміщенні храму спочатку відкрили автошколу, вирізавши у стіні великий в'їзд для машин, згодом облаштували склад. Лише у 1989 році церкву повернули вірянам.

Покровська церква у Сосниці була збудована у 1724 році на місці старенької, струхнявілої церкви-попередниці. І хоч у середині ХІХ ст. храм повністю перебудували, у ньому збереглися риси козацьких церков XVIII ст. - традиційне п'ятидільне планування, криволінійні барокові звершення зрубів.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.