Спецпроект

Анонс: Євген Сверстюк і митці - "Шевченко. Козацький чи кріпацький міт"

10 березня о 18.00 в столичному Будинку Вчителя (вул. Володимирська, 57) відбудеться творчий вечір, присвячений 150-річчю з дня смерті Тараса Шевченка.

Один із організаторів вечора, письменник і правозахисник Євген Сверстюк вважає - "Історії життя великих людей уквітчуються легендами. Їм часом приписують надприродні прояви вже змалку та прикрашують сюжетами, близькими до казки. Народницьке покоління ідеалізувало батька Тараса в шапці і з вусами, не дуже вчитуючись у нього, переконуючи один одного в тому, що він абсолютно зрозумілий навіть простому селянинові. У цьому спрощенні був самообман.

Революційне покоління використовували Шевченка в цілях агітації проти царського уряду. Але в революції, в безумі насильства, в агонії ненависті воно відчувало крах Шевченковських ідеалів Любови і Добра. Воно скоса й навіть соромливо поглядало на його садок вишневий коло хати, на його світе тихий, краю милий, на його обніміться ж брати мої, молю вас, благаю...

У важкому ідеологічному похміллі нинішнє покоління хоче повернутися до справжнього Шевченка, але вже не вміє його читати. Не має сили пройти за частокол стереотипів.

Чи буде поезія Шевченкова співзвучною знедоленим дітям споживацького віку? Чи вони читатимуть "Кобзаря" в інтернеті? Чи просвітлюватиме слово, поставлене на сторожі, збетоновану товщу інформації?".

Святкову атмосферу разом з глядачами розділять Ніна Матвієнко, Леся Чарівна, Кирило Булкін, Тарас Компаніченко та гурт "Хорея козацька", Микола Косицький, Анна Наставна, Ярослав Ажнюк, рок-гурт "Сад", Леся Матвійчук.

Вхід безкоштовний.


Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.