Спецпроект

Колишній мер Львова проти пам'ятника польським професорам

Екс-голова міської ради Львова Василь Шпіцер виступає проти побудови у Львові пам'ятника польським професорам, розстріляним фашистами влітку 1941 року.

Про це він повідомив на урочистій сесії Львівської міської ради, присвяченій Дню прапора, повідомляє "Львівський портал".

Василь Шпіцер вважає, що розстріляні фашистами польські вчені не заслуговують на увічнення, бо після поділу Польщі "пішли на службу до більшовицького режиму". Шпіцер також нагадав, що саме за наполяганням польської професури відкритий за радянської влади університет не отримав імені українського.

Крім того, В.Шпіцер вважає, що є набагато достойніші увічнення історичні постаті, нагадавши, що у Львові немає пам'ятників Кирилові Студинському, Богданові-Ігореві Антоничу, а також українцям, які загинули від рук німців та поляків.

У липні 1941 року фашисти розстріляли на Вулецьких пагорбах 39 польських вчених та членів їх родин. У радянські часи активно мусували причетність до цього вбивства формувань українських націоналістів, однак тепер вчені доводять, що польську інтелігенцію знищили ґестапівці.

2008 року мерії Львова та Вроцлава вирішили збудувати спільний пам'ятник загиблим вченим.

Василь Шпіцер був мером Львова у 1990-1994 роках, потім працював заступником директора приватного транспортного підприємства. У 2010 році він балотувався на посаду міського голови Львова від партії "Конгрес українських націоналістів" і зайняв восьме місце, набравши 3904 голоси.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.