Спецпроект

Служба зовнішньої розвідки знайшла в архівах лист Винниченка

У галузевому державному архіві Служби зовнішньої розвідки під час перегляду грифів секретності було виявлено рукописного листа Володимира Винниченка.

Про це повідомляє УНІАН із посиланням на прес-службу СЗР.

Оригінал знайденого листа відомого письменника, художника, політичного і державного діяча часів Української Народної Республіки Володимира Винниченка СЗР передала Інституту літератури імені Тараса Шевченка.

Лист написаний олівцем на 7 аркушах, датований 2 лютого 1928 року і був відправлений з Парижа до редакції часопису "Українські Вісті". У ньому автор веде полеміку з літературними критиками довкола оцінок його роману "Сонячна машина".

Заступник директора Інституту літератури ім. Шевченка Сергій Гальченко після одержання цього листа зазначив, що за відсутності в Україні архіву В.Винниченка, зокрема оригіналів рукописів його творів, переданий документ має історико-культурне значення, становить практичну цінність для вітчизняних філологів, літературознавців, текстологів і використовуватиметься у науковій, дослідницькій та викладацькій діяльності.

Передача документа відбулася у приміщенні історико-меморіального музею Михайла Грушевського у рамках експонування тут виставки картин В.Винниченка.

Над романом "Сонячна машина" В.Винниченко працював з 1921 до 1925 року з деякими перервами. Через упереджене ставлення до української літератури за кордоном В.Винниченко покладав великі сподівання на видання "Сонячної машини" в Україні.

Винниченко в еміграції

У 1928 році роман вийшов одразу у двох видавництвах - Державному видавництві України і у кооперативному видавництві "Рух" з наступним перевиданням у 1930 році.

Поява "Сонячної машини" на книжковому ринку стала помітною подією в Україні.

Незважаючи на те, що радянська партійна критика негативно оцінила роман через відсутність позитивного показу соціалістичної дійсності і загалом соціальної проблематики, охрестивши автора "дрібним буржуєм", твір у колах української інтелігенції і студентської молоді мав великий успіх.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.