Спецпроект

Помер 100-річний священик, який вишивав ікони

Відомий науковець, автор численних вишиваних ікон, хоругв, риз священик УГКЦ отець доктор Дмитро Блажейовський помер 23 квітня у Львові.

 

Дмитро Блажейовський народився на Лемківщині 21 серпня 1910 року.

У 1933 році він з Праги пішки прийшов до Риму на прощу. Дорогою почув українську пісню. Співали семінаристи з колегії святого Йосафата. Це його настільки вразило, що вирішив і собі там вчитися.

З 1947 року священик жив у США, у 1973 році знову повернувся до Риму. Вишивав з шістдесяти років. Вишивані ікони священика можна побачити у Франції, Італії, Ватикані, Бразилії, Німеччині та інших країнах.

6 травня 1999 року відкрив у Львові власний музей вишиваних ікон та образів (пр-кт Чорновола, 2а).

21 серпня  2010 року громадськість відзначила 100-річчя о. Дмитра Блажейовського у Національному театрі ім. М.Заньковецької у Львові. Того ж року нагороджений Папською медаллю "Христос - наш мир".

Джерело: РІСУ

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.