Спецпроект

Керівництво УРСР не усвідомлювало, яку небезпеку несе радіація - історики

СРСР, який десятки років готувався до ядерної війни, виявився неготовим оперативно і адекватно відрегувати на катастрофу в цивільній ядерній енергетиці. Архівні документи вказують на низьку культуру роботи працівників АЕС і на нерозуміння серйозності ситуації вищим керівництвом республіки.

Про це в авторській колонці для ТСН.ua повідомив історик, голова Галузевого державного архіву СБУ (2008-2010) Володимир В'ятрович. 

На підставі першої доповідної КДБ, надісланої в Київ і Москву ще вночі 26 квітня, видно спроби влади приховати реальні масштаби катастрофи: "Пожежу локалізовано", - оптимістично писали чекісти. Проте затаїти інформацію цього разу було нереально.

27 травня на автомобілі, який повертався з пікніка в чорнобильському лісі, самі ж співробітники КДБ зафіксували рівень радіації, який перевищував фоновий в 5000 разів.

За словами В'ятровича, керівництво країни не усвідомлювало загрозливих наслідків аварії. Зокрема, на документі з інформацією про надзвичайний радіаційний фон Володимир Щербицький, керівник УРСР, залишив єдину резолюцію: "Что это означает?"

"За таку некомпетентність довелося заплатити життям і здоров'ям людей, - робить висновок дослідник. - Евакуацію спромоглися розпочати щойно через 36 годин після аварії і лише 3 травня вивезти людей з 10-кілометрової зони. 30-кілометрову зону почали евакуйовувати 4-5 травня. Документи КДБ містять також графік динаміки радіаційного фону в Києві, який зафіксував пік радіації між 10 і 12 годинами 1 травня. Саме в той час за рішенням партії тисячі українських дітей марширували Хрещатиком". 

В'ятрович стверджує, що слідство з метою встановити причини аварії почалося одразу 26 квітня. І версія, висунута в перші дні після катастрофи, залишилася незмінною: вибух - наслідок недбальства. 

У повідомленні КДБ від 7 травня вказується, що "загальною причиною аварії була низька культура працівників АЕС. Мова йде не про кваліфікацію, а про культуру роботи, внутрішню дисципліну і почуття відповідальності".

"Вибух стався, - читаємо в іншому висновку спецслужби, - в результаті низки грубих порушень правил роботи, технології і недотримання режиму безпеки при роботі 4-го блока АЕС. Навіть в момент вибуху на працюючому реакторові і турбіні проводилися експерименти...".

"При розгортанні санітарно-обмивальних пунктів (СОП), - йдеться в доповідній КДБ, - із 47-ми на 2 травня 1986 року придатними виявилися лише 5, на 3-10 травня - ще 7... Персонал СОП не мав жодних індивідуальних засобів захисту і сам піддався зараженню. Крім того, він укомплектований на 70% з перестарілих і сімейних жінок, які відмовилися виїжджати в зону..."

"Десятки років СРСР тренувався на уроках цивільної оборони в очікуванні атомної війни з капіталістичним Заходом. Як засвідчила атомна атака зсередини, готовність до дій в критичній ситуації була близькою до нуля. Неготовими до біди виявилися і прості громадяни, і влада", - підсумовує історик.  

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.