Запорізького Сталіна оскаржують у київському суді

Громадська ініціатива "Оновлення країни" подала до Подільського районного суду Києва позов до ЦК Компартії України щодо законності встановлення пам’ятника Сталіну у Запоріжжі.

Про це повідомляє УНІАН.

Таке рішення було прийнято координатором громадської ініціативи Дмитром Харьковим через те, що 18 листопада 2011 року Орджонікідзевський районний суд міста Запоріжжя відмовив у розгляді його позову щодо незаконного встановлення пам’ятника Сталіну, посилаючись на відсутність Запорізького обласного комітету КПУ в реєстрі ЄДРПОУ.

У зв’язку з цим Харьков перенаправив позовну заяву до Подільського райсуду Києва, змінивши при цьому позивача із Запорізького обласного комітету КПУ на Центральний комітет Комуністичної партії України.

Як відомо, перше погруддя Сталіну в Запоріжжі було встановлено 5 травня 2010 року перед будинком Запорізького обкому КПУ. За його виготовлення комуністи заплатили 109 тисяч гривень.

28 грудня 2010 невідомі пошкодили бюст, відрізавши йому голову. Відповідальність за скоєне взяла на себе націоналістична організація "Тризуб".

У новорічну ніч 31 грудня 2010 року невідомі підірвали пам'ятник Сталіну, проте встановити їхні особи слідству наразі не вдалося.

17 листопада 2011 року департамент архітектури та містобудування Запорізької міськради визнав відновлений пам'ятник Йосипу Сталіну, встановлений у скляній вітрині в стіні облкомітету КПУ, елементом декоративного оформлення інтер'єру.

До того громадськість оголосила збір підписів під зверненням до Запорізької влади з проханням демонтувати бюст комуністичного вождя.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.