Є перший у світі пам'ятник "пластунам"

12 квітня в рамках відзначення 100-річчя "Пласт" – Національної скаутської організації України в Івано-Франківську відкрили скульптурну композицію "Пластунам, що не зламали своїх присяг".

 В урочистому відкритті монументу взяли участь близько 300 пластунів з Івано-Франківська, Коломиї, Львова,Тернополя, Києва, Луцька та Чернівців.

Перед тим учасники дійства маршем пройшли центральними вулицями міста, після чого вишукувались на площі поблизу скверу Адама Міцкевича де і відбулись основні урочистості.

 

 

Після вітальної промови одного з ініціаторів заходу Тараса Зеня символічну тканину з пам’ятника під барабанний дріб, гул гуцульських рогів та карпатських трембіт зняло четверо пластунів – кожен з яких представляв інше вікове покоління. Після чого скульптуру було освячено владикою УГКЦ Володимиром Війтишином.

Під живу музику гуцульської кози (волинки) організатори урочисто нагородили спеціальними статуетками 15 благодійників, що найбільше доклались збором коштів для виготовлення та встановлення пам’ятника.

Гроші на скульптуру скаути збирали впродовж 6 місяців. Пластуни щодня протягом місяця продавали листівки за на головній вулиці міста, організовували культурні заходи (концерти, перегляди фільмів), аукціони для батьків з виробами найменших пластунів. Також у соціальних мережах закликали всіх охочих підтримати дану ініціативу.

Пам'ятник пластунам, що його виготовив  прикарпатський скульптор Володимир Довбенюк

Сайт "Пласту" повідомляє - особливістю акції було те, що кошти збирали не тільки франківці, а й навіть пластуни з Донеччини та Дніпропетровщини. Також до збору коштів долучились українські студенти Оксфорду та пластуни з Лондона.

Власними силами українським скаутам вдалось зібрати понад 50 тис. грн., в той час, як кошторис виготовлення та встановлення скульптури становив 120 тис. грн. Іншу частину фінансів виділила з бюджету місцева влада та надав зі свого фонду вихованець "Пласту", секретар міської ради – Руслан Марцінків.

Львівські "пластуни" вшанують пам'ять Романа Шухевича

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.