Спецпроект

Реконструкція Катинського маршу у Варшаві. ФОТО

В центрі Варшави вже вп'яте відбулася жалобна хода в пам'ять про тисячі офіцерів Війська Польського, військовослужбовців Корпусу прикордонної охорони та співробітників державної поліції, розстріляних НКВД навесні 1940 року у Катині та інших місцевостях СРСР.

Про це пише блогер "Білоруського партизана" Ігар Мельнікав.

У заході взяли участь члени груп військово-історичної реконструкції з усієї Польщі.

Учасники "Катинського маршу тіней" пройшли від будівлі Музею Війська Польського, через центральні вулиці Варшави на центральну Замкову площу.

Організатором ходи стали Інститут національної пам'яті і група історичної реконструкції "Zgrupowanie Radosław".

 Фото: Бартоломей Шипровський
 

Під час руху колони польських полонених, яку супроводжували реконструктори у формі внутрішніх військ НКВД, читалися фрагменти листів, надісланих з радянських таборів, а також прізвища з "катинського списку".

 

Детальніше про розстріли 1940 року читайте у темі "Катинь"

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.