Оцифровано стародруки і краєзнавчі видання про Київ

Роботи М. Грушевського, М. Закревського, сувенірні фотоальбоми та путівники столицею XIX - поч. ХХ ст. відтепер можна знайти в інтернеті.

Компанія "Цифрова країна" оцифрувала колекцію стародрукованих і цінних краєзнавчих видань про Київ, що входять до фондів Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки м. Києва.

Таку ініціативу бібліотекарі проурочили до 1530-річчя заснування столиці України.

Учасники проекту зазначають, що такі дати сприяють підвищення зацікавленості у громадян до своєї історії, а тому вкрай необхідно, аби кожен мав змогу легко дізнаватися нові факти про історію міста, його жителів, вивчаючи першоджерела.

Саме тому електронна колекція краєзнавчих видань знаходиться у вільному доступі для читачів з усього світу.

"Прогорнувши" буквально кілька сторінок в обідню перерву, можна дізнатися як виглядав перший театральний будинок у Києві, дізнатися цікаву статистику з перепису населення 1874 року, або ж досконально вивчити історію Університету Св. Володимира (нині Національний університет Тараса Шевченка).  

Прогулятися старовинними вуличками Києва можна, завітавши на сайт бібліотеки.

Зараз "Цифрова країна" і Публічна бібліотека ім. Лесі Українки м. Києва працюють над створенням електронної колекції Сержа Лифаря. Книжки з особистої бібліотеки "доброго генія балету XX століття" за місяць з’являться в мережі у вільному доступі.

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"