Спецпроект

Чупакабру увіковічили в музеї. ФОТО

Експозицію, присвячену загадковій тварині, створив учитель біології з міста Ромни і розмістив її в школі. Музей чупакабри - перший і поки єдиний в Україні.

Про це пише Donbass.ua

Під час численних експедицій дослідник зібрав чимало матеріалів і речей, які мають пряме відношення до чупакабри. Тому й вирішив створити в шкільному музеї кріптозоологіческій розділ. 

Література, газетні публікації, фото та відео загадкового звіра, сліди від кігтів на кролячіх клітках, звіти експедицій - усим, що стосується загадкової чупакабри, цікавляться не лише школярі, але й їхні батьки. Директор школи хоч і не вірить в існування цього звіра, але, каже, що і сама була б не проти зловити його на "живця".

Побачити живу істоту на власні очі поки не вдалося і досліднику. Втім, Володимир Літовака сподівається, що вийти на неї рано чи пізно вдасться. Найціннішим експонатом експозиції він вважає землю з місця, де було вбито істоту. Вчитель біології сподівається вже незабаром надати вченим незаперечні докази того, що чупакабра дійсно існує.

Макет істоти з музею

 

Легенда про чупакабру бере свій початок в 1950-х роках, коли в Пуерто-Ріко виявили декількох мертвих кіз, у яких нібито була висмоктана кров. У середині 1990-х років легенда набула широкого поширення, в основному завдяки телебаченню та інтернету. У 1995 році з'явилися описи чупакабри як двоногої істоти заввишки близько метра, покритого світлим волоссям. На початку 2000-х років чупакабру вже описували переважно як чотириногу істоту, схожу на собаку або койота.

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"