CБУ знайшла місце поховання бійця НКВД. ФОТО

Служба безпеки України передала рідним полеглого захисника Києва відомості про місце його загибелі.

Про це повідомляє прес-служба СБУ.

"Нещодавно до Управління СБ України у м. Києві звернулися представники патріотично-пошукового об’єднання "Дніпро-Україна" з проханням допомогти розшукати рідних загиблого у роки війни бійця 227-го полку військ НКВС Єлисєєва Микити Андрійовича, - йдеться в повідомленні. - Відомості про цього воїна стали відомі ... в результаті розкопок місць боїв радянських бійців з підрозділами вермахту, які велись у кінці вересня 1941 року біля м. Березань Баришівського району Київської області".

Тут було знайдено останки 50-ти загиблих червоноармійців. Серед вцілілих документальних посвідок представники "Дніпро-України" знайшли солдатські медальйони.  Дані з них свідчили про те, що двоє із загиблих воювали у складі 227-го полку. Це – Агапов Василь Михайлович та Єлисєєв Микита Андрійович.

Пошуки рідних Агапова для пошуковців СБУ увінчалися успіхом майже відразу. Їх було знайдено у с. Ширівка Саратовської області РФ.

Місце ж проживання Єлисєєва нині не значиться на географічній карті: довоєнна станція Вечірній Кут увійшла до меж міста Кривий Ріг Дніпропетровської області.

Солдат полку військ НКВД Микита Єлисєєв

До пошуків рідні Єлисєєва Управлінням СБУ у м.Києві було залучено колег з Дніпропетровська, керівництво підрозділів Міністерства внутрішніх справ, а також раду ветеранів м.Кривий Ріг.

В результаті спільної копіткої роботи встановлено племінника загиблого воїна – ним виявився мешканець Кривого Рогу – Сергій Полозов. Він передав пошуковцям довоєнну фотографію бійця та його останнього листа до матері.

Фото: прес-служба СБУ

Фото встановлено на воїнському меморіалі у с.Гатне Києво-Святошинського району Київщини, де знайшли вічний спокій герої оборони Києва.

Прес-служба зазначає, що завдяки пошуковій групі управління СБУ в Києві "вдалося повернути із забуття прізвища понад 500 загиблих правоохоронців, встановити 28 місць колишніх боїв та воїнських поховань, побудувати на них 5 обелісків та пам’ятних знаків".

Як відомо, у травні 2012 року працівники рівненського управління СБУ "з метою виховання у молоді поваги до подвигу" впорядкували радянський меморіал працівникам спецслужб, які в червні 1941-го року розстріляли в'язнів у Дубенській тюрмі, а потім потрапили в німецьку засідку.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.