В'ятрович презентує нові сюжети про таємниці КГБ

Історик Володимир В’ятрович, який займався розсекреченням архівів радянських спецслужб, презентує нову книгу "Історія з грифом "Секретно". Нові сюжети".

 

Автор розповідає про минуле України на основі раніше таємних документів КГБ, повідомляє прес-служба ЦДВР.

Як зароджувався один із найвідоміших українських політичних проектів ХХ століття — ОУН? Що приховували тихі будні "застою"? Як разом із "тюрмою народів" розвалювалася найстрашніша спецслужба світу? — про це та багато іншого можна прочитати у книзі В’ятровича.

У книзі — сховані за грифами життєві історії, зокрема Головного командира УПА Василя Кука, дружини Романа Шухевича Наталії, отамана "Поліської січі" Тараса Боровця — "Бульби".

Непересічні перипетії життя простих людей і лідерів підпілля, виклики, які стояли перед солдатами і генералами, фантастичні сюжети обвинувачень, створені звичайними слідчими проти найбільших письменників епохи — історик оприлюднює раніше недоступні справи, заведені "органами".

Обкладинка

Перша книга "Історія з грифом "Секретно" потрапила в ТОП-10 книгарні "Є" та відзначена премією імені Василя Стуса.

Час і місце: четвер, 29 листопада, 18:30. Київ, книгарня "Є", вул. Лисенка, 3.

Участь у презентації візьмуть:  філософ, колишній дисидент Євген Сверстюк; син Головного командира УПА Юрій Кук; редактор рубрики "Погляди" ТСН.ua Орест Сохар.

Модератор: головний редактор "Історичної правди" Вахтанг Кіпіані.

Володимир В’ятрович — кандидат історичних наук, дослідник історії українського визвольного руху. У 2008—2010 роках на посаді директора Галузевого державного архіву Служби безпеки України провів розсекречення раніше таємних архівів КГБ та організував відкритий доступ до них.

Очолює вчену раду Центру досліджень визвольного руху — неурядової дослідницької установи, яка вивчає різні аспекти визвольної боротьби у XX столітті. У 2010-2011 роках працював в Українському науковому інституті Гарвардського університету.

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.