Спецпроект

НА ВІННИЧЧИНІ ЗНАЙШЛИ СХОВОК ЗЕРНА ЧАСІВ ГОЛОДОМОРУ. Фото

У селі Великі Крушлинці, неподалік від Вінниці, під коренем дерева знайшли пляшку з просом, закопану 80 років тому під час Голодомору. Селяни згадали, як їхній дід закопав зерно, а потім не зміг знайти.

Про це повідомляє "20 хвилин".

"Вдарив сокирою по кореневищу, земля зпушилася і побачив, як з неї стирчить днище пляшки, - розповів Роман Сорока, який знайшов скарб. - Вона лежала горловиною донизу. Через прозоре скло побачив зерна проса. Таке чистеньке, ніби щойно його насипали. Тільки в горловині зернята почорніли, а далі чисті".

Мама Романа Марія Сорока розповіла, що це зерно в 1932 році заховав її дідусь, щоб порятувати родину від голоду. У Маріїної тітки Усті тоді померло троє малих дітей - дівчинка і двоє хлопчиків.

"Коли мама розповідала про це, то завжди плакала. І я разом з нею втирала сльози, - згадує Марія. - У моєї мами в той рік теж вимели з хати все під чисту. Влада направляла по хатах бригади, вони ходили і забирали все до останньої зернини. Мама казала, навіть склянку квасолі відібрали, знайшли і висипали собі в торби зерно, яке сховала у глечиках".

За словами Марії, її дідусеві якось вдалося приховати трохи зерна: "Він знав, що будуть ходити і шукати ще не раз. Вирішив зробити надійнішу схованку. Насипав проса у пляшку і закопав її під деревом в кінці городу. Але навесні, коли настав час сіяти, знайти її не зміг".

Марія Сорока зі знайденим скарбом

"Цим зерном можна було б половину городу засіяти, - розповіла Сорока, коли побачила скарб свого дідуся, який через 80 років знову з'явився в їхній сім'ї. – Погляньте, як дід його добре натовк у пляшку, тут справді багато насіння, дуже шкода, що не допомогло воно тоді нашій рідні".

Знайдену пляшку із зерном попросив у Марії Сороки її ровесник, з яким разом навчалися колись давно в одному класі, односелець Микола Гаврилюк.

"Ця пляшка з зерном для мене свята річ, - зазначив Гаврилюк. – Бо Голодомор не обминув нашої родини. Знахідку треба показати людям у всій державі. Можливо, передамо її в музей жертвам голодомору в Київ. Бо це зерно правди проросло з голодного 32-го як очевидний доказ геноциду проти нашого народу".

Фото: 20minut.ua

На думку селянина, знайдений скарб - підтвердження того, що голод був спланований: "Чого люди сховали це зерно? Бо його відібрали б у них силою. Хіба це не геноцид – позбавляти людину шматка хліба?"

За словами Гаврилюка, у роки Великої вітчизняної війни у Великі Крушлинці не повернулися з фронту 170 жителів, а за один голодний рік 1932-го тут померли 770 односельчан.

Зерно проса зберігається найдовше у порівнянні із зерном інших насінницьких культур, стверджують агрономи.

Читайте також:

Історія Голоду. Читачі УП розповідають, як їхні родини вижили в Голодомор

Всі матеріали ІП за темою "Скарби"

Всі матеріали ІП за темою "Вінниччина"

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"