Спецпроект

У Росії - скандал із музеєм табору, де вмер Стус. Через "бандерівщину"

Влада Пермської області (Росія) звільнила з посади директора музею політичних респресій "Перм-36" Татьяну Курсіну. Водночас колишній міліцейський куратор колонії №36 виступив із заявою, що музей репресій - русофобський і бандерівський заклад, осередок шпигунів.

Про це повідомляють "АіФ-Перм" і "Коммерсант".

Офіційно Курсіна позбулася посади через "невиконання службових повноважень" - нібито не змогла забезпечити умови для нормального функціонування об'єкта культурної спадщини.

Працівники установи впродовж чотирьох місяців не отримували тут зарплату, а сам музей був відключений від енергопостачання та закритий для відвідувань.

Сама Курсіна наголосила, що така ситуація була спричинена пермською владою. Ще влітку 2013 року чиновники створили державну музейну структуру, в той час як із 1990-х існувала громадянська організація, яка й управляла музеєм.

 Табличка з воріт колонії №36 - нині експонат музею

Через неврегульованість стосунків між бюджетною і неурядовою організаціями є побоювання, що "Перм-36" може не потрапити у федеральну цільову програму "Увічнення пам'яті жертв політичних репресій" - тобто втратить фінансування у 500 млн рублів (близько 170 млн грн).

Наразі неурядова організація, що володіє експозиціями музею, не може вчиняти жодних дій на території майнового комплексу, який став належати держустанові.

Відстояти фінансування пам'ятки історії пообіцяв "спецпредставник президента РФ по Україні" Владімір Лукін. Також його називають одним із претендентів на посаду директора замість Курсіної. Інший претендент - заступник керівника місцевого управління культури.

Із початком скандалу довкола музею в медіа-просторі з'явився колишній міліцейський куратор радянської колонії суворого режиму №36 Анатолій Тєрєнтьєв. За його словами, музей є наклепом на чесну радянську виправну систему і пропагандує "бандерівщину", а в колонії сиділи "бандити, карателі, шпигуни, дисиденти".

Музейний стенд, присвячений українцям-політв'язням, особливо обурює борців із "бандерівщиною"

На думку Тєрєнтьєва, музей є "ліберальним центром" і фінансується американцями, а іноземні історики, які працювали у "Пермі-36" - мережа шпигунів, котрі полюють на секрети оборонної промисловості Уралу.

"Такий дефіцит бюджету... і раптом на якихось колишніх власовців, бандерівців і дисидентів, на вивчення історії їхнього арешту хочуть упхати сотні мільйонів, - обурився ветеран-тюремник. - Закриття музею було б реальною допомогою південному сходу України, щоб не було цієї гнилості, щоб вона не поширювалася".

Відповідні репортажі про поганих бандерівців у хорошій колонії почали поширюватися і на федеральних телеканалах:

"Перм-36" - неофіційна назва радянської виправно-трудової колонії суворого режиму №36 для засуджених за "особливо небезпечні державні злочини" в селищі Кучино Чусовського району Пермської області РФ.

З 1972 року в колонії утримувалися засуджені за звинуваченням в "антирадянській агітації і пропаганді" - серед них Василь Стус, Левко Лук'яненко, Валерій Марченко, Василь Овсієнко, Юрій Литвин, Олекса Тихий, Володимир Буковський, Натан Щаранський, Баліс Ґаяускас та інші політв'язні, значну частину яких складали українці.

У 1985 році в карцері колонії за нез'ясованих обставин помер Василь Стус. Табірні наглядачі знищили рукопис із 300 неопублікованих віршів поета.

Крім Стуса, внаслідок перебування в колонії №36 у тюремних лікарнях померли ще троє політв'язнів-членів Української Гельсінської групи - Олекса Тихий (1984), Юрій Литвин (1984), Валерій Марченко (1984).

Колонія була закрита в 1988 році. У 1996-му на її території було створено Меморіальний музей історії політичних репресій "Перм-36" - єдиний у Росії музей ГУЛАГу під відкритим небом.

Сучасний вигляд бараку, де провів останні роки життя Василь Стус. Перше вікно зліва - карцер, де поет провів останні свої дні. Фото Василя Овсієнка

У 2004 році Фонд світових пам'ятників уніс "Перм-36" до переліку 100 особливо охоронюваних пам'яток світової культури. Розпочато процедуру зі внесення музею до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

У січні 2013 року повідомлялося, що меморіал обрано "модельним проектом" для створення аналогічних музеїв РФ у рамках майбутньої федеральної програми увічнення пам'яті жертв політичних репресій.

Дивіться також: "Перепоховання Стуса, Литвина і Тихого в Києві. ФОТО"

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.