У Британії відкрили архіви КГБ, вивезені в 1992-му з Росії

Комітет державної безпеки (КГБ) СРСР вважав п'ятьох членів британського істеблішменту, які шпигували на Радянський Союз, безнадійними п'яницями, нездатними зберігати секрети.

Це випливає з щойно розсекречених документів, вивезених із Росії у 1992 році колишнім співробітником архівного управління КГБ, майором Василем Мітрохіним, повідомляє ВВС.

Британські та американські спецслужби вважають архів Мітрохіна найціннішим джерелом інформації про діяльність радянських спецслужб.

Документи, які співробітник архівного відділу Першого головного управління КГБ старанно копіював протягом 12 років, він спочатку ховав у молочних бідонах на дачі, а потім вивіз на Захід. Протягом 20 років до них не було відкритого доступу.

Тепер документи відкрито для доступу в Архівному центрі Черчілля (Кембріджський університет).

Серед тисяч вивезених Мітрохіним документів є також і характеристики британських шпигунів, які працювали на СРСР.

Зокрема, з цих документів можна дізнатися, що думали в КГБ про Гая Берджеса і Дональде Макліні - двох із п'яти студентів Кембриджського університету, завербованих радянською розвідкою в 1930-і роки.

В одному з розсекречених документів говориться, що Берджес "був постійно під впливом алкоголю", а одного разу, будучи п'яним, мало не розкрив той факт, що він шпигує на СРСР.

"Якось, вийшовши з пабу, він упустив на тротуар одну з папок, яку він виніс з міністерства закордонних справ", - йдеться в записці.

Про Дональда Макліна в тій же записці говориться, що "погано вміє зберігати секрети", і що він "постійно п'яний".

Там же сказано, що, судячи з усього, будучи п'яним, він розповів про свою роботу на радянську розвідку одній зі своїх коханок, а також своєму братові.

Розсекречені документи також наочно демонструють вражаючі масштаби шпигунської роботи "кембріджської п'ятірки", якій вдалося проникнути у вищі ешелони британської розвідки.

Наприклад, у першій половині 1945 один лише Берджес передав радянській розвідці 389 документів із грифом "цілком таємно", а в грудні 1949 року він відправив до Москви 168 документів.

Крім Берджеса і Макліна, в "кембриджську п'ятірку" входили Кім Філбі, Ентоні Блант, а також п'ята людина. Вважається, що це був Джон Кернкросс, який працював у міністерстві закордонних справ Британії і в контррозвідці.

Всі п'ятеро були завербовані в студентські роки в Кембріджі. Після університету вони зайняли провідні позиції в британському МЗС, в МІ-5, а також Секретній розвідувальній службі SIS, яку зазвичай називають МІ-6.

Незадовго до закінчення Другої світової війни Кім Філбі був призначений головою відділу МІ-6, що займався Радянським Союзом. Іншими словами, радянському шпигунові було доручене завдання боротьби з радянськими шпигунами.

Василь Мітрохін багато років працював в архівах КДБ і мав доступ до тисяч документів. Він розчарувався в комунізмі і радянському ладі і почав від руки копіювати документи, які, як він вважав, могли б бути цікаві західним країнам.

Його втеча до Великобританії вважається величезним успіхом британських спецслужб, оскільки привезені ним документи пролили світло на операції радянської розвідки в роки холодної війни.

Сам Мітрохін заявляв, що хотів би, щоб його записи були б доступні широкій публіці. Він помер в 2004 році, і його родичі разом з Архівним центром імені Черчілля в Кембриджі багато зробили для того, щоб втілити це його бажання в життя.

У Центрі імені Черчілля зараз відкриті для перегляду 19 з 33 папок із записами, зробленими Василем Мітрохіним. Частина інформації з архіву Мітрохіна досі залишається засекреченою.

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.