Науковці кажуть, що "перевертати прапор" - провокація або неуцтво

Вимоги окремих громадян "перевернути прапор" або "змінити гімн" України не мають під собою жодних історичних, юридичних чи вексилологічних підстав.

Про це йдеться у відкритому листі українських істориків щодо спроб нищення чи фальсифікації державних символів України, поширеному з нагоди Дня Прапора.

"Протягом останнього часу ведеться системне нищення, паплюження та дискредитація Державних символів України, - йдеться у зверненні. - Зокрема, вигадуються різні нісенітниці про герб України; піддається сумніву текст Державного гімну; поширюються провокаційні вимоги "перевернути прапор".

На думку істориків, за цими ініціативами часто ховається перекручування історичного фактажу або захоплення містикою. Для прикладу науковці наводять "активно роздмухуваний" міф, нібито "за наполяганням Грушевського 22 березня 1918 р. було прийнято жовто-синій прапор замість синьо-жовтого.

Посилаючись на архівні дані, автори листа нагадують, що того дня на засіданні Малої Ради М. Грушевський лише виніс на розгляд малюнки герба УНР та печатки, що підтверджується протоколами.

Єдиним законодавчим актом Центральної Ради, який визначав саме блакитно-жовті прапори (де жовта смуга знизу), був закон "Про флот УНР", прийнятий на засіданні під головуванням М. Грушевського 27 (14 за старим стилем) січня 1918 року.

Всі інші державні утворення – Українська Держава [гетьманат Павла Скоропадського], Західно-Українська Народна Республіка, відновлена Українська Народна Республіка також використовували синьо-жовті прапори й не здійснювали ніяких "перевертань", наголошують історики.

Синьо-жовте поєднання кольорів затверджено 15 березня 1939 року парламентом Карпатської України під головуванням А. Волошина. Під цим прапором вела визвольну боротьбу Українська Повстанська Армія.

Тому саме з таким порядком кольорів і був затверджений Державний прапор України 1992 року, таким він і використовується досі.

"Насправді [подібні ініціативи] - це звичайнісінька політтехнологічна провокація, метою якої є посіяти чвари, створити штучне чергове протистояння в українському суспільстві, - підкреслюють науковці. - Проводиться вона аналогічними методами, що й спроби розпалити конфлікти навколо неіснуючих мовних чи конфесійних проблем.

З огляду на зазначене історики звертають увагу державних структур на потребу посилити захист державних символів України.

Серед підписантів листа:

Костянтин ГЛОМОЗДА, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії Національного університету "Києво-Могилянська академія"

Володимир СЕРГІЙЧУК, доктор історичних наук, професор Київського національного університету ім. Т. Шевченка

Богдан ЯКИМОВИЧ, доктор історичних наук, професор Львівського національного університету імені Івана Франка, заслужений працівник культури України

Андрій ГРЕЧИЛО, доктор історичних наук, голова Українського геральдичного товариства, пров. науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України

Павло ГАЙ-НИЖНИК, доктор історичних наук, академік Української академії наук

Микола ЖЕЛЕЗНЯК, кандидат філологічних наук, в. о. директора Інституту енциклопедичних досліджень НАН України

Олег КУПЧИНСЬКИЙ, доктор історичних наук, голова Наукового товариства ім. Шевченка в Україні

Андрій РУККАС, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії слов’ян Київського національного університету ім. Т. Шевченка

Михайло КОВАЛЬЧУК, кандидат історичних наук, ст. науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України

Микола ЧМИР, кандидат історичних наук, член Українського геральдичного товариства

Андрій СОВА, кандидат історичних наук, доцент кафедри олімпійської освіти та кафедри гуманітарних дисциплін Львівського державного університету фізичної культури

Ігор СКОЧИЛЯС, доктор історичних наук, декан Гуманітарного факультету Українського католицького університету

Мирон КАПРАЛЬ, доктор історичних наук, керівник Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України.

Як відомо, День Прапора відзначається в Україні 23 серпня. Цього дня 1990 року синьо-жовтий прапор було піднято біля Київської міської ради на Хрещатику.

Дивіться також:

Два кольори мої. До історії державного стягу

Мер Донецька агітує вивішувати державні прапори

Синьо-жовтий чи жовто-блакитний? Міфи про перевернутий прапор

У Львові втретє заборонили символіку СРСР і Третього рейху

Таємниця княжого Тризуба. Що символізує наш герб

Яким був прапор Української повстанської армії?

Інше за темою "Символіка"

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.