Невідомі облили фарбою знак на честь дивізії "Галичина" в Тернополі

У Тернополі невідомі облили червоною фарбою пам’ятний знак на честь дивізії військ СС "Галичина"

Як повідомила прес-служба міської ради Тернополя, це сталося 27 квітня у парку Топільче напередодні 74-ї річниці створення дивізії, передає ZAXID.net.

Зазначається, що акт вандалізму над пам’ятним знаком на честь дивізії виявили працівники КП "Об'єднання парків культури і відпочинку" зранку 27 квітня.

"Невідомі облили пам’ятник червоною фарбою напередодні 28 квітня – дня вшанування воїнів СС "Галичина" і 74-ї річниці створення дивізії. Працівники комунального підприємства звернулися у поліцію, а також оперативно очистили пам’ятний знак від фарби", – йдеться в повідомленні міськради.

Як зазначають тернопільські ЗМІ, пам’ятний знак воякам на початку алеї у тернопільському парку плюндрують не вперше.

Алею на честь вояків дивізії "Галичина" і пам’ятний знак на її початку у парку "Топільче" в Тернополі вперше заклали в травні 2009 року. Невдовзі вандали знищили усі висаджені дуби, а також знак, встановлений на честь дивізії.

У жовтні 2013 року і алею, і знак заклали вдруге.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.