Російський суд відхилив позов племінниці Рауля Валленберга до ФСБ

Мєщанський суд Москви відмовився задовольнити позов родичів шведського дипломата Рауля Валленберга до ФСБ Росії з вимогою надати інформацію про його долю після арешту в 1945 році.

"Суд вирішив: у задоволенні позовних вимог Марі Ельси Люпюї відмовити в повному обсязі", — оголосила рішення суддя Ірина Афанасьєва в понеділок, передає "Інтерфакс".

Рауля Валленберга призначили першим секретарем посольства Швеції в Будапешті в липні 1944 року. Він видав тисячам євреїв шведські паспорти, які давали їм право залишити Угорщину та уникнути смерті в нацистському концтаборі. У 1963 році ізраїльський Яд-Вашем надав Валленбергу звання Праведника народів світу. Коли місто зайняла Червона армія, Валленберга заарештували радянські органи держбезпеки.

За офіційною версією російського уряду, він помер у 1947 році в Луб’янській в’язниці від інфаркту міокарда. Історики ставлять її під сумнів, оскільки є свідчення інших в’язнів, які бачили або чули про Валленберга в 1950-х роках в інших місцях позбавлення волі.

У жовтні 2016 року родина Валленберга і група дослідників з Raoul Wallenberg Research Initiative (RWI-70) представили російській владі офіційний каталог запитань у справі шведського дипломата, однак влада вчергове відмовала в доступі до архівів.

Фотографія Рауля Валленберга з паспорта, зроблена в червні 1944 року. Фото: Wikimedia

У березні цього року родичі дипломата спрямували до ФСБ РФ три запити, в яких просили надати доступ до оригіналів документів Внутрішньої (Луб’янської) тюрми і тюрми Лефортово за 1945—1947 роки, однак нічого не отримали.

У липні племінниця Валленберга Марія Дюпюї подала позов на ФСБ до суду, в якому вимагала зобов’язати спецслужубу надати доступ до оригіналів документів про дипломата, а також їх нецензуровані копії. Позов підтримала дослідницька ініціатива RWI-70.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.