Ільмі Умерову вручать премію за боротьбу проти тоталітаризму

Цьогорічну премію Платформи європейської пам'яті та сумління вручать Ільмі Умерову.

Про це йдеться в офіційному повідомленні Платформи, яке є в розпорядженні "Історичної правди". 

Ільмі Умеров –  заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу. Протягом 1994–1997 роках Умеров був віце-прем'єр-міністром Уряду Криму, у 1997 році – заступником голови Ради Міністрів АР Крим, а в 2002–2005 – заступником Голови Верховної ради АР Крим.

Фото: Радіо Свобода

У Росії його засудили за публічні заяви на підтримку територіальної цілісності України. 27 вересня 2017 року т. зв. "Сімферопольський окружний суд" у Криму засудив його на два роки ув'язнення в колонії-поселенні та заборонив брати участь у публічних акціях терміном на два роки.

21 жовтня Умерова доставили в лікарню через проблеми зі здоров'ям. 25 жовтня Умерова та іншого політв'язня Ахтема Чийгоза звільнили з ув'язнення. 27 жовтня вони вже були в Києві.

Установи та організації – члени Платформи 27 жовтня проголосували за те, щоб присудити премію Умерову "на визнання його боротьби проти тоталітаризму, за ідеали демократії, фундаментальні права та свободи й верховенство права".

Премію вручатимуть 8 листопада 2017 року в Парижі, Франція, під час конференції Платформи "100 років комунізму. Історія і пам'ять". 

Платформа європейської пам'яті та сумління – міжнародний проект, покликаний досліджувати діяльність і злочини тоталітарних режимів у Європі в XX столітті та не допустити відновлення тоталітаризму в Європі. Від України членами Платформи є Український інститут національної пам'яті, Центр досліджень визвольного руху, Національний музей "Меморіал жертв Голодомору", Фонд збереження історії Майдану та Меджліс кримськотатарського народу.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.