У Львові експонують унікальний таріль XVI століття. ФОТО

Подібні рукотвори Бернара Паліссі експонують у Луврі.

Про це розповідає Тетяна Козирєва для видання "День".

 

 Фото: Андрій Куб'як

"Цей раритет – найцінніший і найдавніший фаянсовий таріль з усіх, що зберігаються у львівських музеях", – розповів завідувач сектору експозиції Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України Андрій Колотай.

Від львівського диво-посуду (чи не посуду?) погляду і справді не відірвати… Та й загалом, попри невеликий розмір тареля, очі розбігаються, бо, крім рибки, на ньому змійка, ящірка, равлики, жучки та інші "павучки" (все – в натуральну величину) , а ще – гілочки і листя.

 Фото: Андрій Куб'як

Довідка: Бернар Паліссі (1510 – 1589) – відомий художник, яскравий представник французького Відродження, вітражист, хімік, кераміст, науковець і навіть… садівник.

Батько Бернара був ремісником – створював вітражі, і син успадкував батьківське ремесло. "Цікавість до скла на той час поступово втрачалася – на перші позиції почала виходити кераміка, зокрема – італійська майоліка, що було дуже модно, престижно, – розповідає Андрій Колотай.

Отже, це й, вочевидь, наблизило юнака до власних пошуків. Паліссі був із тих керамістів, які досліджували й експериментували з різними емалями та глазур'ю. Мав славу при дворі – з 1563 року працював на королівську родину, що дозволило облаштувати власну майстерню неподалік замку Лувр у Парижі".

 

 Фото: Андрій Куб'як

Характер виробів у Паліссі був найрізноманітніший, з міфологічними та біблійними сюжетами у стилі маньєризму, що характеризується втратою ренесансної гармонії між тілесним і духовним, природою і людиною. І це були вільні копії тогочасних фресок.

Але слави як художник Паліссі зажив виготовленням тарелів із земноводними – ящірками, зміями та жабами (1550). "З таких тарелів ніхто не їв – вони мали декоративне призначення, – тлумачить Андрій Колотай.

Є велике припущення, що ці тарелі ставили на стіл і заливали водою. Тоді створювався ефект мерехтіння – здавалося, що ті всі плазуни, ті всі земноводні істоти – живі і навіть от-от вистрибнуть з води і порозбігаються хто куди…".

Науковець говорить, що Паліссі був настільки відомим, що його експерименти та досліди почали обростати легендами – "мовляв, під тією керамічною ящіркою є справжня, яку майстер обмазував глиною, а потім випалював у пічці. Хоча, напевно, підстав для цього не було жодних…".

 Фото: Андрій Куб'як

"Львівський" таріль Паліссі належить до першого періоду його творчості, а потрапив експонат до попередника МЕХП – Промислового музею – 1912 року. "Відомо тільки те, що він був у дерев'яній коробці і розбитий на 40 фрагментів, – розповідає Андрій Колотай.

Цілою була лише риба. І хвала тим науковцям, котрі взяли цю річ (попри те, що була, фактично, знищена) в колекцію…"  

Отак, розбитим, таріль і пролежав донедавна у фондах. Реставрували під виставку "Французька порцеляна" 2013 року. Дуже копітку, філігранну відновлювальну роботу виконувала упродовж двох років Соломія Янчук – складала шматочки як пазли, клеїла спеціальними сумішами для кераміки.

Кількох фрагментів не вистачало, то мусила їх доробити – виготовити, пофарбувати-затонувати, щоби не вирізнялися з-поміж автентичних.

"Це є пам'ятка реально світового значення, – зазначає музейник. – . Й те, що вона була пошкоджена, не применшує її мистецької цінності".

 Фото: Андрій Куб'як

А. Колотай розповідає, що в ті часи, коли Микола Коперник досліджував небесні тіла, Паліссі майстрував власноруч свої ексклюзивні тарілки, які мали дивувати публіку, і витратив понад 20 років на те, щоби досягти прозорості своєї глазурі, глибини і насиченості кольору.

Відомий майстер також тим, що написав трактат "Справжній рецепт", який став одним із найбільш відомих підручників з технології кераміки пізнього Середньовіччя. Провадив наукову роботу, яка ґрунтувалася на хімічних дослідах.

На схилі літ Паліссі як протестанта запроторили до в’язниці. Пропонували свободу за умов зречення від протестантизму. Але Бернар відмовився. І помер як переконаний протестант через 2 роки (1589) у Бастилії.

Ввійшов в історію світу тим, що створив нові стилі та дослідив нові технології у кераміці. І навіть порівнюється за своїм внеском у світову науку і культуру з великим Леонардо.

Нагадуємо, що напередодні Великодня у Львові показали тисячолітні писанки.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.