Росія просить Львів передати останки спецагента НКВД Миколи Кузнецова. ФОТО

До Львівської міської ради надійшло звернення від губернатора Свердловської області (Росія) з проханням передати на перепоховання останки спецагента НКВД Миколи Кузнецова.

Як повідомили Радіо Свобода у мерії, дозвіл про передачу тіла надаватиме виконком міськради. Однак до сьогодні є сумніви, чи останки, поховані на Пагорбі Слави у Львові, належать саме Миколі Кузнецову.

 Микола Кузнецов

Губернатор Свердловської області просить Львівську міськраду надати дозвіл на ексгумацію і перенесення останків радянського розвідника-диверсанта на батьківщину.

Адже Микола Кузнецов родом саме зі Свердловської області. Його мають намір перепоховати у Єкатеринбурзі на Широкоречинському кладовищі, розповів директор музею-заповідника "Личаківський цвинтар" Михайло Нагай. Бо саме на Пагорбі Слави є могила, на якій встановлена плита з ім’ям героя СРСР Микола Кузнецова.

 Могила Миколи Кузнецова на Пагорбі Слави

"Окрім звернення від російського губернатора, є й прохання від племінниці Кузнецова зі всіма підтверджувальними документами про їхній родинний зв’язок.

Ми вже маємо рішення Міжвідомчої державної комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни, яке підписане віце-прем’єром Розенком, що цей державний орган не заперечує проти перепоховання Кузнецова в Росії.

Також лист губернатора був скерований в СБУ, і там теж немає заперечень чи зауважень. Всі копії звернень із різними довідками – і проект рішення виконкому готовий. Тепер лише справа за виконком Львівської міськради", – каже Михайло Нагай.

Заступник міського голови Львова Андрій Москаленко підтвердив, що виконком розглядатиме прохання Росії.

 Архівне фото могили Миколи Кузнецова

На сьогодні залишається одне запитання, чи останки саме радянського агента НКВСДпоховані на Пагорбі Слави з великими почестями 27 липня 1960 року.

Бо досі дослідники дискутують, чи загинув радянський спецагент "Пух", партизан, який виконував терористичні і провокаційні завдання також під псевдонімами Пауль Зіберт, Рудольф Шмідт, Микола Грачов, 8 березня 1944 року в селі Боратин Львівської області, коли його знайшли упівці.

За радянської версією, а нині російською, яку роками вкладали у голови у школах, радянський льотчик Микола Кузнецов і ще два спецагенти були схоплені бійцями УПА і нібито Кузнецов, який був у німецькій формі, побоюючись провалу операції, підірвався гранатою.

Але також існує версія, що Кузнецов загинув у 1944 році, у 1951 році, говорять і про те, що він вижив і помер лише 10 років тому.

"Це був штатний чекіст"

"Питання є, тому що виникали постійно сумніви щодо того, чи останки належать Кузнецову. Для України – це ніякий не герой, це був штатний чекіст, про те, що це розвідник – це радянський міф, який Росія далі плекає. Він займався диверсіями і провокаціями", – каже історик, директор музею "Тюрма на Лонцького" Руслан Забілий.

 

У Воєнно-історичному музеї 58 Будинку офіцерів у Львові зберігається фотоальбом водія Миколи Кузнецова – офіцера КГБ Миколи Струтинського, який він передав перед своїм переїздом зі Львова у Черкаси. Тут фотографії Миколи Кузнецова та інших агентів НКВД, які були у партизанському загоні полковника держбезпеки Дмитра Медведєва. Микола Струтинський був у групі кадебістів, яка у 1959 році займалась пошуком тіла Кузнецова.

 

Тоді провели ексгумацію останків, і у Львівському міському судово-медичному морзі їх дослідили. Людські рештки, за даними тодішнього дослідження, належали чоловікові 33-35 років.

Ці останки Микола Струтинський передав у Санкт-Петербург на ідентифікацію завідувачу лабораторії пластичної реконструкції Інституту етнографії академіку Герасимову.

У грудні 1959 року академік надав висновок, що дійсно людські рештки належать Кузнецову. 27 липня 1960 року у Львові відбувсь багатолюдний похорон останків радянського спецагента на Пагорбі Слави.

 Похорон Миколи Кузнецова у Львові. 27 липня 1960 року

Понад сто партизан-"медведівців" із усього СРСР приїхали у місто Лева взяти участь у цій церемонії поховання радянського розвідника, що діяв як обер-лейтенант 230-го полку 76-ї піхотної дивізії в "столиці Райхскомісаріату Україна" у Рівному.

Він ліквідував 11 вищих офіцерів німецької армії. Водночас організовував провокації, зіштовхуючи німецьких окупантів із українськими націоналістами, підкидав документи оунівців біля убитих тіл німецьких офіцерів, вказуючи, що теракт нібито вчинили українські бійці, розповідає Забілий. Микола Кузнецов був у "чорному списку" українського підпілля, додає він.

 

"Кузнецов був великий провокатор і вбивця. Через нищення ним окремих німецьких посадовців страждали невинні цивільні люди. Нацисти за одного вбитого посадовця "Райхскомісаріату Україна" вбивали десятки людей, зокрема і в Рівному.

Це були великі жертви. Знову ж таки, партизанський загін Медведєва був сформований чекістами і не підпорядковувався українському партизанському штабу, а безпосередньо був під структурою НКВД.

Їхнє завдання було влаштовувати диверсії і провокації. Я впевнений, що до всіх проблем і питань, які виникали на Волині щодо міжнаціонального конфлікту, були причетні чекісти загону Медведєва", – наголосив Руслан Забілий.

Матеріали справи Миколи Кузнецова знаходяться в архівах Федеральної служби безпеки Росії. Їх нібито мають розсекретити у 2025 році.

Можливо, прохання Росії передати тіло, яке поховане у Львові, пов’язане з тим, щоб продовжити легенду про радянського спецагента НКВД, щоб ніхто так і не дізнався правду, чи загинув Микола Кузнецов у 1944 році, чи залишився живий, чи його останки поховані у Львові.

Ще у 2000 році ветерани Єкатеринбурга просили Львівську міськраду надати останки Кузнецова для перепоховання в Росії, у 2007 році у Львів приїжджала делегація зі Свердловська, але їм відмовили тоді у наданні останків.

Сьогодні – рішення за виконкомом Львівської міськради, очевидно, воно буде позитивним. Можливо, кажуть фахівці, львів’яни попросять у взамін від Росії надати останки когось із відомих українців, які були репресовані і поховані на чужині. Як, зокрема, блаженний УГКЦ Климентій Шептицький.

Нагадуємо, що днями у Харкові повалили, а потім знову відновили пам’ятник маршалу Жукову.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.