Інститут історії НАНУ переобрав директора

11 жовтня наукові співробітники Інституту історії України Національної академії наук України обрали директором Валерія Смолія.

Про це повідомляє офіційний сайт Інституту історії.

У голосуванні взяло участь 127 наукових працівників зі 142. За чинного директора Валерія Смолія проголосувало 116 осіб (91,3%), 9 віддали голоси проти нього, а недійсними виявилося 2 бюлетені.

 Валерій Смолій. Фото: logos-ukraine.com.ua

ДОВІДКА:

Валерій Смолій (1950 р.н.) — директор Інституту історії України від 1993 року. Доктор історичних наук, професор, член-кореспондент (з 1992), академік (з 1995) НАН України. Заслужений діяч науки і техніки України (1998).

1970 року закінчив історичний факультет Кам’янець-Подільського державного педагогічного інституту. В Інституті історії АН УРСР (нині Інститут історії України НАН України) — з 1972 року. У 1997—1999 роках — Віце-прем'єр-міністр України.

Кавалер ордену князя Ярослава Мудрого ІІ, ІІІ, IV, V ступенів, ордену "За заслуги" І і ІІ ступенів, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки 2001 року (за цикл праць "Україна крізь віки" у складі колективу авторів).

Автор книг: "Як і коли почала формуватися українська нація" (1991); "Богдан Хмельницький: соціально-політичний портрет" (1993, 1995); "Українська національна революція середини XVII століття: проблеми, пошуки, рішення" (1999); "Богдан Хмельницький: Біографічний нарис" (2002); "Петро Дорошенко. Політичній портрет" (2011) та ін. 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.