Ройтбурда остаточно поновили на посаді директора музею

Звільнення українського художника Олександра Ройтбурда з посади директора Одеського художнього музею 4 вересня 2019 року було незаконним. Таке рішення ухвалив суддя Приморського районного суду Одеси Денис Донцов.

Про це повідомляє Радіо Свобода.

 

"Позовну вимогу задовольнити частково – визнати незаконним і скасувати рішення обласної ради. Часткове задоволення пов'язане із тим, що позивач продовжував виконувати свої обов'язки", – наголосив суддя.

"Я не хочу війн із обласною радою, я хочу, щоб воно (рішення – ред.) стало підставою для встановлення нормальних робочих відносин", – заявив Ройтбурд після оголошення рішення.

Судове засідання неодноразово переносили через неявку представників юридичного управління обласної ради. На засідання 10 лютого обласна рада відправила заступника начальника юридичного управління облради Олександра Сосніна.


Нагадуємо, що рішення про звільнення Ройтбурда з посади директора музею було ухвалене голосуванням Одеської обласної ради, проте художник продовжував фактично виконувати свої обов'язки.

Він також одразу заявив, що оскаржуватиме звільнення в суді та назвав його "реваншем ідіотизму". Обласна державна адміністрація також не стала розривати контракт із художником. У жовтні 2019 року міністерство культури, молоді та спорту назвало рішення про звільнення безпідставним.

Художника звільнили з другої спроби – перша відбулася ще 16 серпня 2019 року. Тоді питання внесли в попередній порядок денний, але пізніше його звідти прибрали.

Ройтбурд переміг у конкурсі на посаду директора Одеського художнього музею 6 грудня 2017 року. 19 березня 2018 року голова облдержадміністрації підписав п'ятирічний контракт із Ройтбурдом, призначивши його директором музею. Кандидатуру художника тоді не підтримала обласна рада.

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"