Пригадую, то вже було на переломі 1970–1980-х років: у розмові Блаженнішого з тодішнім Папою Іваном Павлом ІІ зайшла мова за єпископів, і Папа поставив питання: "Чи є в Україні єпископи?". Блаженніший відповів, що так. А Папа: "Якщо є єпископи, ну, то Богу дякувати, є надія, що церква перетриває". Існування єпископів було дуже важне для церкви навіть у тих обставинах підпілля. І тоді Блаженніший таку розв'язку видумав: щоби на поселеннях поза Україною, поза Радянським Союзом мати єпископів, які могли би на випадок такого винищення всіх єпископів в Україні поїхати туди й відновити єпископат.

Радянський очільник Леонід Брежнєв дуже любив цілуватися зі своїми іноземними співбесідниками. І якщо керівники західних урядів ще могли якось вислизнути з його обіймів, комуністичним ватажкам – яких він притискав до серця як "друзів і братів" – відмовитися було важче.

Відкриті багатолюдні судові процеси/розправи над ворогами радянської влади з-поміж членів ОУН і УПА почали планувати у кінці 50-х і активно творити з 60-х років по всіх областях Західної України. У 1984 році на Волині один із таких відкритих судових процесів був у селищі Мар'янівка проти чотирьох членів ОУН і УПА. Трьох із них у 1985 році розстріляли, четвертий помер від серцевого нападу у тюрмі. Цей суд, як і наступний у 1987 році проти члена УПА Івана Гончарука, був під головуванням волинського судді Бориса Плахтія, який сьогодні отримує від держави високу пенсію – понад 202 тисячі гривень.

У період повномасштабної війни московії проти України у суспільстві часто виникає питання: чи можуть російські генерали повстати проти диктатора та яка доля може їх спіткати? Також нас часто обурює те, що на території рф проживає близько 10 мільйонів етнічних українців, підтримки яких ми зовсім не відчуваємо. До прикладу, в Канаді їх лише близько 1,5 мільйони і ми всі бачимо значну підтримку української діаспори. Як на мене, фундаментальна різниця в тому, що в Канаду та Америку їхали свободолюбні українці, які тікали від репресій, а в росію – заробітчани, які готові були змінити Батьківщину. У радянський час таким виключенням був генерал Петро Григоренко, який протиставив себе потужній системі.

В архіві Служби зовнішньої розвідки України знайдено рукописний варіант останнього звіту Головного командира УПА Романа Шухевича. Аналіз цього звіту та інших розсекречених документів НКВД/МГБ УРСР засвідчує, що Головнокомандувач повстанців не мав жодних ілюзій з приводу того, як має постати вільна і незалежна Україна, а саме – силою зброї у запеклій боротьбі з московитами.

Існував проєкт Договору про створення СРСР і проєкт Декларації. Про те, що Договір треба доопрацьовувати, говорилося чимало. 29 грудня представник УСРР Григорій Петровський раптом запропонував: давайте Декларацію приймемо зараз в цілому, а Договір – пізніше. Але Сталін (не лише він) рішуче заперечив. З'їзд 30 грудня був дуже коротким. Він звівся до формування ЦВК СРСР, який мав надалі організовувати роботу над договором. Доповідав на з'їзді Сталін, який був наркомом РСФРР у справах національностей. Він зачитав Договір, який складався з 26 пунктів, і сказав: давайте проголосуємо за Договір в цілому…

«Найкращий спільник той, у кого зброя по-вкраїнському говорить», – написав геніальний український драматург Микола Куліш ще у 1929 році. Ці слова як ніколи актуальні сьогодні! Селище Чаплинка на Херсонщині нині захоплене російськими окупантами. 130 років тому воно теж було під російською окупацією. Саме тоді в бідній селянській родині 18 грудня 1892 року народився Микола Куліш, український письменник, режисер, драматург, громадський діяч, журналіст і редактор, діяч української освіти, педагог. Цьогоріч і сумний ювілей його біографії – 85 років тому Миколу Куліша радянська влада розстріляла в Сандармоху разом з іншими яскравими представниками української науки і культури, які увійшли в історію під назвою Розстріляне Відродження