Спецпроект

1960: "Сегодня он играет джаз, а завтра Родину продаст"

Радянський пропагандистський фільм про те, до чого призводить захоплення імпортною музикою, одягом і ресторанами. А також про людей, котрі з цим злом борються - про добровільних народних дружинників.

На жаль, у фільмі не вказані вихідні дані, але за одягом героїв стрічки логічно припустити, що йдеться про кінець 1950-х - початок 1960-х. Перші добровільні народні дружини зі звичайних громадян із активною життєвою позицію почали допомагати міліції у 1958 році.

"Юнцы, променявшие школу на подворотни ГУМа, торгуют товарами собственного производства" - себто саморобними платівками, вирізаними з рентгенівських знімків. Так тоді, ще до появи магнітофонних касет, поширювали ідеологічнo ворожу музику - рок-н-рол та інший джаз.

Крім музичних бізнесменів, автори стрічки гнівно таврують стиляг і тунеядців, які замість вливатися у широкі ряди будівничих комунізму живуть недалекими особистими інтересами. Але дружинники наведуть порядок.

Веселих свят! :)

В оці тайфуна. Як проголосили Акт Злуки

У цей день здавалося, що буревії історії втомилися і зупинили свій руйнівний рух. Насправді над Київом зупинилося "око тайфуну", де вітру може не бути. Навколо ж української столиці усе пригиналося від буревіїв.

Незалежність №1: Коли Грушевський її оголосив, чому Винниченко сумнівався, а Єфремов був проти

У перші дні 1918 року – 9 січня за старим стилем (22 січня за новим) – в умовах військової агресії проголошено незалежну республіку Україна.

Година папуги. Сумне Різдво

Комусь із бранців Козельська безіменний дух здавався недостатньо авторитетним. То врешті-решт табором пішла нова мода: викликати дух маршала Юзефа Пілсудського. Добєслава Якубовіча дух «Діда» засмутив: «Адже на питання, у кого ти мешкаєш, дух Пілсудського надав прізвище: Кєрсновські чи Кєрнойські. Мене це непокоїть, багато думав про це різне недобре».

Ян Палах: Смолоскип №1

Лібуше Палахова, продавчиня магазину в невеличкому містечку Вшетати, після робочого дня прийшла додому й увімкнула радіоприймач. Був звичайний будній день, 16 січня 1969 року. По радіо передали дивну звістку: у Празі «студент філософського факультету Я. П. вчинив самоспалення». «Який жах…» подумала пані Лібуше але не надала цьому повідомленню надмірної уваги. Ранковим потягом вона мала їхати до Праги на зустріч з сином – Яном Палахом, щоб піти по магазинах і вибрати йому капелюха.