Спецпроект

2001: масові сутички з міліцією - апофеоз "України без Кучми". ВІДЕО

До того не бачені в країні бійки з силовиками стали кульмінацією акції "Україна без Кучми!"

Акція почалася 18 грудня 2000 року, а масовими сутичками 9 березня 2001-го фактично завершилася. Після цього активність опозиції пішла на спад - її учасники стали готуватися до нових акцій протесту, де насильство не було б головною складовою.

Цю хроніку подій змонтували невідомі - судячи з ікони Богородиці Унсовської в останніх секундах ролику, прихильники УНА-УНСО. Тут зібрані основні зафіксовані на камеру моменти протистояння 9 березня 2001 року.

Починається з вранішніх сутичок біля парку Шевченка, коли бійці внутрішніх військ МВС разом із міліцейським спецназом охороняли парк по периметру, щоб президент Кучма із прем'єром Ющенком і першим віце-спікером ВР Медведчуком могли покласти квіти до пам'ятника Кобзарю. До речі, з цими діячами Шевченка вшанували і обидва рухівці - Костенко з Удовенком.

Протестанти з "України без Кучми" - переважно унсовці - намагалися прорватися в парк, щоб не допустити покладання владою квітів (напередодні про намір не пустити Кучму до Шевченка оголосили політики з опозиційного Форуму національного порятунку, а за кілька днів до того Ющенко назвав цих політиків "провокаторами").

Під час вранішніх сутичок кілька активістів "УбК" були затримані. 

Далі відзнято конфлікт на стіні університету імені Шевченка (ріг бульвару Шевченка і Володимирської), внаслідок якого з кількаметрової стіни скинули тодішнього прес-секретаря УНА-УНСО, а нині журналіста-розслідувальника Тетяну Чорновіл.

Бачите, як Таню - у шикарних вишневих штанях - затримують "тихарі" в цивільному?

Потім ми бачимо марш на Михайлівську площу до Київського управління МВС з вимогою звільнити затриманих біля парку.

9.03.2001. Хроніка дня

Наступні кадри - з автозака на Михайлівській випускають затриманих. Перший із них, у характерній папасі - комендант наметового містечка "УбК" на Хрещатику Олег Бойко. За події 9 березня він пізніше отримає 3,5 роки тюрми, а недавно недавно його допитали в реанімованій Генпрокуратурою кримінальній справі.

Після цього мітинг у парку Шевченка продовжився, і там знову здійснювалися затримання. Далі можна побачити похід до МВС на Богомольця, яке того дня чомусь обгородили дерев'яним парканом, на кшталт будівельного.

Протестанти розібрали паркан і закидали міністерство яйцями. Десятками яєць. Таке "святотатство" до державної структури, до того ж силової, в часи Кучми було чимось на кшталт шоку - краху зазнавало саме уявлення про потугу режиму.

Ну а далі було те, що було. Міліція перекрила прохід з Лютеранської на Банкову, до адміністрації президента - а розпалені люди спробували прориватися. 

На цих кадрах варто окремо відзначити одного з організаторів "УбК" Володимира Чемериса - ось він, у довгому зеленому пальті, руки демонстративно тримає в кишенях, мовляв, я нікого не б'ю. Стоїть на місці і не рухається, аж доки його не штовхає наступаючий "Беркут".

Було весело. Вуличне насильство у сутичках з ментами - річ видовищна і корисна для підняття самооцінки, але з політичної точки зору ефективна тільки тоді, коли в бійках бере участь більшість громадян.

"Україна без Кучми". Спогади організаторів

Ще один ньюанс - зі сфери інформаційних технологій. Кадр, коли протестанти "повертають" міліції гранату зі сльозогінним газом, у вечірніх новинах на "Інтері" прокоментували так: "Из толпы в ряды правохранителей полетела дымящаяся БОМБА".

Бійка на Банковій легітимізувала в очах пересічного телеглядача і жорстокий розгін офісу УНСО увечері того ж дня, і масові затримання активістів (або просто україномовних) студентського руху "За Правду!", який його організатори з ПРП бачили як аналог успішного сербського "Отпору".

До того небачені в країні бійки з силовиками стали кульмінацією "України без Кучми!" Після цього активність опозиції пішла на спад - її учасники стали готуватися до нових акцій протесту, де насильство не було б головною складовою.

9 березня 2001 року підвело також і риску під старою УНСО пострадянського розливу - з її еклектичною і цікавою філософією та активною життєвою позицією.

Після затримань і суду УНСО розкололося на кілька частин: основна разом із Андрієм Шкілем, котрий прямо із слідчого ізолятора втрапив у парламент, пішла у фарватері Юлії Тимошенко; крило "водія Шкіля" Едіка Коваленка продалося Медведчуку, отримало офіс на Шовковичній і радісно грало на телекамери роль проющенківської "нацистської загрози"; ще частина стала звичайними понурими правими.

9.03.2001. Спогади активіста

Наприкінці ролику ми бачимо більш детальні кадри сутичок уранці 9 березня довкола парку Шевченка.

Про те, що "влаштуємо ментам Грецію", заявляли організатори студентських акцій протесту, які відбулися у 2009 році після смерті у Шевченківському райвідділі студента Ігоря Індила. Але до нових бійок і коктейлів Молотова справа не дійшла.

У березні 2013 року ув'язнена Юлія Тимошенко згадала про події 2001 року: "колись 9 березня від пам’ятника Тараса Шевченка розпочалася велика демократична акція, яка в результаті закінчилася Помаранчевою революцією... І це було не востаннє, я переконана. Кобзар — це донор, що дає народові України кров оновлення".

Дивіться також: "Як реабілітували політв'язнів і покарали катів у справі "України без Кучми"

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?