Спецпроект

1964: бойове ЛСД - експеримент у британській морській піхоті

Кінохроніка про те, як досвід хіпі впроваджували в армію. Через 50 хвилин після вживання наркотику радіообмін з підрозділом ускладнився,щоб не сказати унеможливився. Один із солдатів кинув зброю і поліз на дерево "погодувати птахів"...

В перших числах грудня 1964 року в 40-му підрозділі морських піхотинців її величності провели експеримент з вивчення впливу диетиламіду лізергінової кислоти на солдатів в умовах бойових дій.

Через півгодини після початку досліду його учасники "розслабилися", а одному довелося надавати допомогу. Ще за десять хвилин радисти і гранатометники не змогли транспортувати далі свій вантаж, а атакуючий підрозділ загубився "у лісі, зайнятому противником".

"Через 50 хвилин після вживання наркотику радіообмін з підрозділом ускладнився,щоб не сказати унеможливився, - безпристрасно розповідає коментатор, в той час як на екрані солдати обплутують дріт слухавки довкола дерева і регочуть. - Однак командири підрозділу продовжували спроби виконати завдання".

Однак через 70 хвилин, коли один із солдатів кинув зброю і поліз на дерево, "щоб погодувати птахів", командири теж здалися, попадали на землю і почали веселитися разом із підлеглими.

Американці теж проводили подібний експеримент - щоб зрозуміти, чи варто розпилювати наркотик над ворожими позиціями. Очевидно, коли вони побачили, як відділення морпіхів тупить під час маршових вправ, то їм стало смішно і вони відмовились.

Аналогічним дослідом може похвалитися армія Чехословаччини, яка годувала своїх офіцерів кислотою у 1970-их. Це відео зі звуком, є навіть субтитри - і хто знає українську, може багато що зрозуміти.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.