Спецпроект

1991: Автострада Смерті - розбомблена іракська колона в Кувейті. ВІДЕО

20 років тому знищено колону іракських військ, які відступали з Кувейту. Наслідки авіаудару стали одними із страшних символів війни у Персидській затоці - вражений цими кадрами президент США Джордж Буш оголосив про припинення бойових дій. Обережно, відео може шокувати.

Трасу №80, яка веде з Кувейту в Басру (Ірак), стали називати Автострадою Смерті після того, як у ніч із 26 на 27 лютого 1991 року літаки й гелікоптери ООНівської коаліції розстріляли на цьому шестирядному шосе колону іракської техніки довжиною в кілька кілометрів.

Іракські війська напали на Кувейт у серпні 1990 року, а в січні 1991 проти Саддама Хуссейна виступила міжнародна коаліція на чолі з США та Британією і мандатом ООН. Придушивши опір іракців повітряними ударами, союзники розпочали сухопутну операцію зі звільнення Кувейту. Іракські війська почали відступ на північ, до рідного кордону.

Увечері літак з американського авіаносця замінував шосе перед колоною відступаючих військ, а потім розбомбив її хвіст. Утворився гігантський корок із бронетехніки, автобусів та експропрійованих у кувейтців легковиків. Наступні 10 годин це скупчення транспорту бомбила й розстрілювала союзницька авіація. Аналогічні події відбувалися на сусідній автостраді №8.

За найвірогіднішими даними, загалом внаслідок авіаударів по відступаючим іракцям загинуло 800-1000 осіб. Вранці на поле побоїща на шосе №8 приїхав американський фотожурналіст Кеннет Ярецке. Поміж інших він зняв відому - шокуючу і гротескну - фотку згорілого іракського солдата, який дивиться порожніми очицями повз об'єктив.

Страшне фото відмовилася ставити у свою стрічку агенція "Асошиейтид Прес" - відповідно, воно не втрапило в більшість медіа США. 

Однак зображення спечених трупів нагадали світові справжнє обличчя війни. Усвідомивши катастрофічний потенціал, який для світлого образу миротворчої коаліції несуть буденні фото військових жахіть, президент США Джордж Буш-старший оголосив про припинення військових дій.

Фотограф Ярецке так пояснив, чому вирішив зняти жахливе видовище: "Якби я не зробив цього фото, люди на кшталт моєї мами і досі б думали, що війна - це те, що показують по телевізору". 

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.