1987: київське "Динамо" виграє Кубок СРСР

10 років тому помер Валерій Лобановський. На цьому відео - один із численних моментів його тріумфу. 1987 рік, "Динамо" (Київ) завойовує у Москві кубок Радянського Союзу. Програючи 1:3, кияни зрештою перемагають.

Москва, Лужники, червень 1987 року, фінал Кубку СРСР. Другий зоряний час "динамівців" і перший зоряний час Валерія Лобановського в якості тренера. Ось він, молодий і стрункий, обнімає своїх підопічних-переможців.

Торік він виграв багато трофеїв - чемпіонат СРСР, Кубок Кубків УЄФА, британський журнал World Soccer назвав його другим (після бельгійця Ґі Тіса) найкращим тренером світу. Тепер настав час завоювати ще й Кубок СРСР, вп'ятеро за тренерську кар'єру.

Це не дуже якісно записане відео демонструє те, що в радянському футболі називали "класом команди" - поступаючись мінським динамівцям 1:3, кияни зрівняли рахунок, не пропустили у додатковий час і зрештою виграли в серії післяматчевих пенальті. Ми пропонуємо вам подивитися останні хвилини цього матчу.

Загалом легендарний Лобан, поєднуючи інтенсивні тренування з математичним моделюванням ігрових ситуацій, вісім разів робив київське "Динамо" чемпіоном СРСР і шість разів вигравав Кубок. Зрештою "Динамо" стало найбільш титулованим клубом у чемпіонаті Радянського Союзу.

Дивіться також:

1966: "Динамо" виграє Кубок і водночас чемпіонат (ВІДЕО)

1961: "Динамо" руйнує московську монополію на чемпіонство в Союзі

Головний стадіон Євро-2012: від "Червоного" до "Олімпійського"

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"