Вози біженців рухаються дуже поволі, тягнуться один за одним у кілька рядів. Спекотно, діти постійно просять пити, але в озерах і ставках не лишається води — її вичерпують ті, хто йде попереду. Ширяться кір, тиф і холера. Люди губляться, розпадаються сім'ї, дехто віддає своїх дітей в руки сестрам милосердя, бо не в змозі прогодувати решту.

19 березня 1918 року Київ був у зажурі... Ховали крутянців... «Прості деревяні блакитні домовини були поставлені по дві на площадки візників». На Бібіковському бульварі стрікотіла плівкою відеокамера, що фільмувала траурну процесію. Професор Грушевський сказав: «Dulce et decorum est pro patria mori. – Солодко і прекрасно вмерти за отчизну так, як умерли оці сини й брати наші, які полягли головами, боронячи рідний край від ворогів...». У будівлі Центральної Ради робили ремонт – з фронтону знімали двоголового орла, символ російського самодержавства.

Свобода слова – це універсальна цінність відкритого, нетоталітарного суспільства. Василь Стус загинув, а точніше був двічі вбитий за спробу реалізувати це право. Перший раз його вбили у 1965 році – вбили як поета. Вдруге його було вбито в карцері колонії особливо суворого режиму у селі Кучино на Уралі. Його тортурували принизливими обшуками, позбавленням зустрічей з рідними, голодом, холодом, забороною писати. Врешті його знайшли мертвим у камері. Тепер - третє вбивство

Ні поляки, ні українці так і не спромоглися дати спокійну й виважену оцінку Ризькому миру. Одну з найкращих оцінок дав британський історик Норман Дейвіс, який писав, що Ризький мир не був аніяким компромісом, а скоріше "патовою ситуацією", яка не мала розв'язання. Той пат на шахівниці Центрально-Східної Європи через менш ніж 20 років у новій зухвалій грі перетвориться на мат від тоталітаризмів