Українська правда
Історична правда

71 рік Зимовій війні. Як у карельських снігах загинула елітна українська дивізія

30.11.2010 _ Антон Макаренко
Версія для друку Коментарі 92

До війни місцем дислокації 44-ої Щорсівської дивізії був Житомир - і дивізію перекинули звідти на північ, не видавши ані теплих кошушків, ані валянок, ані рукавиць. Ніч із 3 на 4 січня 1940 року стала однією з найхолодніших (до 45-50 градусів морозу).

30 листопада 1939 року командарм 2-го рангу Кіріл Мерєцков віддав своїм військам такий наказ: "Виконуючи священний обов'язок перед радянським урядом й нашим великим народом, наказую військам Ленінградського воєнного округу перейти кордон, розгромити фінські війська й убезпечити на вічні часи північно-західні рубежі, а також місто Леніна - колиску пролетарської революції".

30 листопада о 8:30 розташовані на радянсько-фінському кордоні війська Червоної Армії після 30-хвилинної артпідготовки повели наступ від Білого моря до Фінської затоки на всьому фронті, протяжність якого складала 1 610 км.

Так розпочалася радянсько-Фінська війна або, як її часто називають, Зимова війна. Вона тривала рівно 105 днів і, хоч увінчалась перемогою Радянського Союзу, стала Пірровою перемогою, здобутою ціною життів десятків тисяч радянських солдат.

Недарма історики нарекли цю війну незнаменитою, а СРСР приховував реальні втрати Червоної Армії у фінській кампанії 1939-1940 рр. до кінця свого існування.

Червона Армія орієнтувалася на швидкий прорив і розраховувала вести безупинну й маневрену блискавичну війну. Вище радянське військове керівництво було впевнене у такому ході кампанії проти Фінляндії. І на це у нього були всі підстави.

На початок війни фінська армія налічувала близько 265 тис. чоловік. Польових гармат нараховувалось 422, протитанкових гармат - 112, справних танків - 26, бойових літаків 270.

Радянський Союз же зосередив на кордоні з Фінляндією близько 400 тис. військових, 1915 гармат, 1500 танків і до 1000 бойових літаків.

Не дивно, що при такій значній перевазі у людських ресурсах й техніці СРСР орієнтувався на ведення блискавичної війни.

Радянські війська були поділені на 4 армії: 14-а Армія, що дислокувалась у районі Петсамо (Лапландія), складалась з 3 дивізій; 9-а Армія (кандалакшський, ухтинський, рибальський напрямки) - 4 дивізії; 8-а Армія (петрозаводський напрямок) - 6 дивізій й одна танкова бригада; 7-а Армія (Карельський перешийок) - 9 дивізій, 1 танковий корпус й 3 танкових бригади.

Карта планованого наступу СРСР. Окремо виділено напрямки ударів 9-ої армії

На шляху дії кожної армії з перших днів війни розгорнулись жорстокі бої. Проте нас цікавить, передусім, доля 9-ї армії, до складу якої входила 44-а Київська стрілецька дивізія ім. Щорса.

Перед 9-ою Армією (54, 122, 163, 44 дивізії) було поставлено завдання, наступаючи на Каяани, вийти на рубіж Кеміярві-Контіомякі, а також захопити порт Оулу на березі Ботнічної затоки (захід Фінляндії), що завадило б наданню ззовні необхідної допомоги Фінляндії й повністю ізолювало б її збройні сили.

Мета - розсікти Фінляндію на дві частини й ізолювати її від Швеції.

Вихід до кордону зі Швецією вважався аксіомою - настільки великою була впевненість вищого радянського військового керівництва.

29 листопада Ленінградський воєнний округ дав військам наказ: "Після виходу до кордону Швеції та Норвегії не дозволяється робити постріли й допускати провокацій. На кордоні необхідно вітати солдат шведської та норвезької армій".

Дії 44-ої стрілецької дивізії у складі 9-ої армії

Керівництво Червоної Армії мало право розраховувати на такий сценарій, адже на початку війни радянським військам на цьому напрямку протидіяло всього-навсього 4 фінських батальйони.

4 батальйони проти 4 дивізій! У фінів, здавалося, не було шансів. Проте фінське військове керівництво вчасно відчуло небезпеку й маршал Маннергейм виділив значні резерви - які все одно були значно менші за радянські війська - для ведення бойових дій проти червоноармійців.

На користь фінам грало також те, що головні дороги на напрямку дії 9-тої Армії були вузькими й дивізіям доводилось рухатись колонами довжиною в десятки кілометрів, забезпечити фланги яких було дуже важко.

Рішучий наступ на всіх напрямках швидко згас. В середині грудня фінам вдалося перехопити ініціативу й завдати болючих контрударів по радянським військам. Саме тоді сталися відомі події розгрому 44-тої дивізії, що їх охрестили "Драмою при Суомусалмі".

9-та Армія наступала в трьох напрямках: правий фланг - 122 стрілецька дивізія (сд), лівий - 54 сд, центр - 163 сд.

Солдати 44-ої Київської Щорсівської дивізії. Це був елітний підрозділ УРСР, створений на базі перших червоних бойових одиниць

44-та дивізія згідно з першим планом повинна була діяти на лівому фланзі, тобто на Кухмо-Каяані, оскільки він був обраний для нанесення головного удару.

Проте з 15 грудня в силу нових обставин ця дивізія повертає на центральний напрямок на Ухту на допомогу 163-тій дивізії. Тепер там планувалось нанести основний удар.

Наступ 163-ої дивізії, терміново перекинутої до кордону невідомою фінській розвідці трасою з Ухти, йшов за наміченим планом. Треба було взяти село Суомусалмі, вийти на розвилку доріг й, з'єднавшись з 44-тою дивізією, рухатись далі на Оулу.

163 сд під командуванням Зеленцова наступала з північно-східного напрямку (через містечко Юнтусранта) і з південного сходу (по дорозі Раате).

За перші 4 дні дивізія, незважаючи на складний рельєф місцевості, пройшла 50 кілометрів в глибину фінської території.

8 грудня 1939 року червоноармійці взяли село Суомусалмі й змусили фінів (їх було всього близько 1.5 тисячі) відступити до озера Киантаярві.

Січень 1940-го. Фінські солдати. Це та більшість інших фото - з меморіалу Зимовій війні

Ситуація корінним чином змінилася з прибуттям в район Суомусалмі фінського підкріплення - бойової групи на чолі з полковником Хьялмаром Сііласвуо, який отримав наказ від самого головнокомандуючого Маннергейма.

Тактика була вибрана проста: розсікти сили противника на частини й поступово знищити їх.

У фінів було 5 батальйонів проти 2 полків 163-ої дивізії. Зайнявши вузлові пункти дороги на Раате і перегородивши бійцям Зеленцова для подальшого просування практично всі напрямки, полковник Сііласвуо почав штурм Суомусалмі.

Кінохроніку тих часів дивіться у розділі "Відео"

Після тижня жорстоких боїв до фінів підійшли нові частини. З'явились навіть протитанкові гармати.

З телеграми від 19 грудня 1939 року командуючому 9-тою армією:

"Терміново, по прямому проводу.

Справа в Суомус-Сальмі погіршується. Наказую прийняті всі заходи й терміново без затримки кинути всі сили 44 СД для того, щоб не дати противнику, оточити й взяти в полон 2 полки 163 стрілецької дивізії. Кинути всю авіацію для допомоги 163 стрілецькій дивізії...

Головнокомандуючий - К. Ворошилов

Член Головної військової ради - Й. Сталін

Начальник Генерального штабу - Б. Шапошников"

В цей час фінська радіорозвідка вже перехопила повідомлення про посилання на допомогу оточенцям 44-ої дивізії комбрига Виноградова. І тоді полковник Сііласвуо пішов на великий ризик.

На вузькій перемичці між озерами Куйваярві й Куоманярві він виставив заслін на шляху дивізії, що рухалась по дорозі Раате, а з найближчих лісів почав наносити попереджувальні удари силами загонів лижників.

Загін фінських лижників. У радянських військ не завжди були лижі і захисні масхалати. Тобто вони були, але їх ніяк не могли правильно доставити...

22 грудня під командою Сііласвуо формується 9-та дивізія (більше 10 батальйонів). Отримавши підкріплення, фінські війська 27 грудня почали потужний наступ проти сил 163-ої дивізії.

Вже 28 грудня їхній спротив було зламано. Велика частина особового складу дивізії відступила на північний схід вздовж озера Киантаярві (і це тоді, коли 44-та дивізія знаходилась на відстані всього 10 кілометрів).

Залишки дивізії (а втрати були близько 30% у людях і 15% у важкому озброєнні й техніці) перегрупувались для оборони в районі Юнтусранта.

Тим часом полковник Сііласвуо всі сили, що були в його розпорядженні спрямував на оточення й знищення 44-ої дивізії.

Щорсівці, рухаючись на з'єднання з 163-ою, сильно розтягнулись й опинились затиснутими між лісами й болотами на дорозі Раате. Фіни, прекрасно орієнтуючись в цій місцевості, кожного дня влаштовували завали з дерев на шляху просування дивізії.

Сапери-червоноармійці рухалися в кінці колони й не могли вчасно розчищати дорогу. Стало неможливим відправити в тил поранених і хворих (фінам таки вдалося перерізати сполучення дивізії). До того ж фіни знищили прикордонний міст, тим самим повністю відрізавши дивізію від тилових комунікацій.

Знищена колона 44-ої дивізії на Раатській дорозі

Становище щогодини погіршувалося. В наслідок ударів фінських частин з 30 грудня 1939 по 4 січня 1940 року 44-а дивізія була розчленована на шість окремих осередків опору.

4 січня О. Виноградов докладав в штаб 9-ої Армії: "...Противник зосереджує свої сили , щоб перерізати оборону дивізії. У зв'язку з відсутністю продфуражу настрій поганий, коні дохнуть, бензину та боєприпасів майже немає...".

Збереглися свідчення кількох рядових, в яких вони висловлюють своє нерозуміння цілей війни проти Фінляндії, небажання воювати за Радянську владу та даремність таких значних жертв серед червоноармійців.

Героїчний опір фінів, небажання ставати "союзною республікою", на їхню думку, були зумовлені тим, що фінський народ добре знав, до чого призвела масова колективізація в СРСР та Україні зокрема.

Деморалізації бійців 44-ої дивізії сприяло також те, що їм рідко коли вдавалося побачити мертвого фінського солдата (фіни мали чіткий наказ забирати з поля бою всіх полеглих товаришів), в той час як червоноармійці, рятуючись від лютого холоду, були змушені влаштовувати собі схованки з трупів загиблих однополчан.

Ярослав Никифорович Гребеник - боєць 13-го окремого дорожньо-транспортного батальйону, 1906 року народження, призваний Черкаським райвійськкоматом з села Червона Слобода, пропав без вісті 27 грудня 1939 року в бою на шосе Суомуcальмі-Перанка

Як згадують очевидці тих страшних подій, розстрілявши з кулемета фінського снайпера, який влаштувався неподалеку на дереві, радянські солдати відразу ж кинулися до місця його падіння. Проте замість трупа знайшли лише сліди від крові та двох пар лиж, які зникали в гущавині лісу.

Ідеолог ОУН Петро Федун (Полтава), автор відомої пропагандистської брошури "Хто такі бандерівці і за що вони борються", у 1940-ому служив у Червоній армії. В нього є де що наївне оповідання "Прапор Фінляндії" - червоноармійці з України знаходять у вбитої снайперши національний прапор і задумуються: а який же прапор в України?

З 5 по 7 січня дивізія Виноградова вела важкі бої, намагаючись вирватися з оточення. Проте частини 44-ої дивізії діяли розрізнено. Не було можливості не те, що нанести одночасний удар всіма наявними силами, а й прийти на допомогу окремим частинам, яких знищували всього в кількох сотнях метрів від штабу.

Зі 146 стрілецького полку 6 січня кілька разів приходила радіограма того самого змісту: "...дайте допомогу, нас добивають, дайте допомогу...".

Полковник Сііласвуо писав про події 6 січня таке: "Паніка оточених все зростала, у противника більше не було спільних та організованих дій, кожен намагався діяти самостійно, щоб врятувати своє життя. Ліс був заповнений людьми, що безцільно бігали".

Фіни фоткаються біля трофейного броньовика

Ситуація значно погіршувалася тим, що 44-та дивізія була повністю непідготовленою до бойових дій в умовах сурової зими. До війни місцем її дислокації було місто Житомир - і прямо з України, в тому ж одязі щорсівці сіли у вагони, а потім рушили на марш карельським лісом. 

Дивізія була перекинута на північ, не маючи ні теплих кожушків, ані валянок, ані рукавиць. Між тим ніч із 3 на 4 січня 1940 року була однією з найхолодніших за весь час "Зимової війни" (до 45-50 градусів морозу!).

Ветеран Фінської кампанії Григорій Геращенко згадував:

"Тепліше обмундирування мало командування, політруки, льотчики й танкісти: у них були кожухи, ватні фуфайки, валянки... Для піхотинців же це вважалося великою розкішшю. Мовляв, у важких кожухах незручно йти в атаку й на штурм.

У бій ішли в сірих вовняних шинелях, бавовняних гімнастерках, байковій білизні, ватяних рукавицях. У шоломах-будьонівках із напівшерстяною підкладкою... На ногах - обмотані ганчір'ям черевики.

А їжа! Хліб прибував на передову у вигляді мерзлої цеглини, така ж каша, ледь теплий чай".

Станом на 8 січня 1940 року 44-та дивізія (чисельністю близько 17, 5 тисяч чоловік) була повністю розбита. Втрати особового складу дивізії перевищили 70%, близько 1200 бійців й командирів попало в полон.


Реконструкція атаки радянських військ у фінському художньому фільмі "Зимова війна". Коли напад придушується артилерією, один із фінів говорить "Це були не наші гармати".

Загалом фінські війська втратили під Суомусалмі близько 800 чоловік, радянські (163 та 44 дивізії) - не менше 23 тисяч!

Сііласвуо так розповідав про події 7-9 січня: "Опівдні противник почав здаватися, голодні та замерзлі люди виходили із землянок. Одне-єдине гніздо продовжувало опиратися, ненадовго ми залишили його в спокої..."

44-та дивізія була моторизованою, тому до рук фінів потрапило багато трофейної техніки: 43 танки, 270 автомобілів та тракторів, а також 300 кулеметів й 6 000 гвинтівок.

Залишки дивізії, що вирвались з оточення, склали всього 1050 чоловік, які зайняли оборону на відрізку дороги, що вела до Суомусалмі, в 9 км від кордону. Так прорив 9-ої Армії на захід, до Ботнічної затоки, завершився цілковитою поразкою.

До кінця війни на цьому напрямку більше не велося активних бойових дій.

Замерзлий червоноармієць 44-ої дивізії. 9 січня 1940 року

Ті, кому пощастило вижити, одразу втрапили в руки НКВД. Цей документ наведемо повністю:

"Цілком таємно

Начальнику Генерального штабу

Червоної Армії т. Шапошникову

(для ставки)

Доповідаємо: суд над колишнім командиром 44 СД Виноградовим, начальником штабу Волковим й начполітвідділу Пархоменком відбувся 11 січня під відкритим небом в присутності особового складу дивізії.

Звинувачувані визнали себе винуватими у скоєних злочинах. Промови прокурорів й громадського обвинувача були схвалені всіма присутніми.

Суд тривав 50 хвилин. Приговор до розстрілу був приведений до виконання негайно публічно взводом червоноармійців.

Після приведення приговору в дію відбулась нарада начскладу, на якій була намічена подальша роз'яснювальна робота. Виявлення всіх зрадників і боягузів продовжується.

В 44 СД працює комісія Воєнради, в обов'язки якої входить детальне розслідування всіх причин і обставин поразки 44 СД.

Чуйков

Мехліс

11 січня 1940 р."

Маршал Маннергейм, що керував обороною Фінляндії у "Зимовій війні", залишив сучасникам цікаві мемуари.


"Ні, Молотов!" - пропагандистська фінська пісня тих часів. Молотов - сталінський міністр закордонних справ. Інший персонаж пісні та об'єкт глузувань - Бобріков, колишній губернатор Фінляндії у складі Росії.

"Державне управління спиртних напоїв" Фінляндії масово виготовляло пляшки із запалювальною сумішшю - саме фіни назвали цей витвір "коктейль для Молотова".

Повністю текст пісні "Ні, Молотов!" читайте тут

Оскільки в них є роздуми з приводу розгрому 44-ої Київської Щорсівської дивізії, ми не могли обійти увагою таке цікаве джерело інформації й вважаємо за необхідне навести деякі уривки, що безпосередньо стосується досліджуваної нами теми.

"44-та моторизована дивізія, що входила до складу московського воєнного округу, сама себе загнала в пробку, й довга колона не змогла розвернути свої переважаючі сили...

...Тепер настала черга 44-тої дивізії, головні сили якої утримували в своїх руках приблизно восьмикілометровий відрізок дороги Раате...Дивізія укріпилась з усіх сторін для відбиття ударів, які партизанські загони наносили їй і вдень, і вночі.

Полковник Сііласвуо розділив свої виснажені частини на кілька бойових груп й наносив ними удар за ударом по флангам 44-тої дивізії, перекриваючи їй одночасно шляхи відступу на схід.

Довга колона в багатьох місцях була розбита на окремі шматки, які потім знищували в боях, в яких росіяни (насправді, не менше 90% складу дивізії становили українці - Історична Правда.) бились з неймовірною стійкістю до кінця.

Лише невеликій частині противника вдалось вирватися з оточення й найти собі порятунок за кордоном... Підрахувати точне число вбитих виявилося неможливим, бо сніг накрив і їх, і замерзлих насмерть...

Січень 1940-го. Дорога на Раате, розбита радянська техніка

...Обережні й пасивні дії 44-ої дивізії весь час, поки 163-я дивізія билася не на життя, а на смерть на відстані всього кількох миль, здавалися дуже дивними. Правда, її головні сили встигли підійти до передових частин лише 27 грудня, але з 15 грудня дивізія повинна була діяти активніше, для того, щоб пробитися на допомогу 163-ій дивізії...

...Бої під Толвоярві й Суомусалмі тут описані так детально тому, що вони в тактичному сенсі стали найбільш значимими подіями війни, а також тому, що вони зіграли вирішальну роль в піднятті міцності народного духу...".

Радянське командування, звичайно, по-іншому дивилось на розгром 44-тої дивізії.

У середині квітня 1940 року, через місяць після завершення війни, відбулась триденна нарада при ЦК ВКП (б) вищих військових керівників СРСР, на якій мали розглянути причини низької боєздатності Червоної Армії у фінській кампанії.

Не оминули вони увагою й трагічну долю 44-тої дивізії. Вважаємо за необхідне навести тут кілька уривків зі стенограми цієї наради.

Чуйков (комкор, командуючий 9-ою армією): "...Треба сказати, що бійці 44 сд не були як слід обмундировані, вони повинні були йти в атаку у шкіряному взутті, не маючи валянок", "Зосередження перед фронтом армії нових частин (фінів - Авт.) було для нас повною несподіванкою",

Сталін: "Тисяч 15 було в 44-тій?" - Чуйков: "Було близько 11 тисяч".

Сталін: "Ми 44-ту дивізію просили взнати, скільки убито з цієї дивізії, скільки в полон попало, не можуть сказати, гадають..."

Солдати 44-ої стрілецької дивізії

Хрулєв: "Взагалі облік в армії особового складу й майна налагоджений настільки жахливо, що потрібно приймати самі рішучі заходи, щоб навести порядок".

Шапошников: "...Розвідки немає, фланги й тил не охороняються. Незважаючи на те, що всі наші устави кажуть про охорону флангів, незважаючи на те, що Ставка 12 грудня спеціальним указом про нові тактичні прийоми, які потрібно застосовувати у фінляндській війні, вказувала, що дивіться за флангами й тилом, нічого не було зроблено. Оточені війська як зачаровані сиділи у лісі".

Загибель цілої дивізії в маленькому прикордонному районі Фінляндії півстоліття залишалась в нашій історіографії "білою плямою". Ні абзаца, ні рядка, ні слова.

Трагедія, що залишилась тільки в пам'яті дивом врятованих з цього сніжного пекла учасників битви, вузького кола воєнних спеціалістів і безмовних стелажів державних архівів. Про перемоги легше писати, ніж про поразки.

Пам'ятник бійцям 44-ої біля Суомусалмі: камінь фінський, хрест український. Напис: "У пам'ять про загиблих від їхніх вдячних нащадків і влади Новгорода-Волинського Житомирської області". З Житомирщини переважно і брали призивників

Ми й зараз не маємо точних даних про наші втрати у снігах Суомі.

Та й, напевно, ніколи не матимемо, бо ж самі радянські керівники не знали достовірно про чисельність тієї чи іншої дивізії ще до початку війни.

Антон МАКАРЕНКО - народився та виріс у Києві, випускник Національного Університету "Києво-Могилянська Академія" (магістр політології, друга вища освіта - історія).

Антон Макаренко
Політолог. Історик (Київ)

Теми: Друга світова війна, Фінляндія, СРСР, історія України



powered by lun.ua
solovej _ 20.02.2013 23:06
Головне,зробити правильні висновки з уроків історії.До біса брехливий радянський патріотизм,який з точки зору фінського солдата-захисника є проявом агресії комуно-фашизму. Взагалі,які позитиви можна шукати в образі агресора ? Це всеодно,що шукати позитиви в німецькому командувані і в їх військових планах.
Агресор є агресор.І не треба його виправдовувати за принципом "негідники,але наші".
(під негідниками я маю на увазі вище радянське керівництво,а не рядових солдатів)
Knight _ 02.12.2011 18:44
"Піррова побєда" не дала РККА приєднати Фінляндію до "рєспублік сестьор". Шкода, що ми українці не воювали із красной армієй з тим самим завзяттям як Фіни. Шкода, що в угоду червоним вампірам полягло багато українців. Слава ФІНАМ, слава ФІНЛЯНДІЇ. От це є основні результати "Пірровой побєди", а ви товаріщ про побєди і разгроми.
Наша остаточна переиога ще попереду.
Nabludatel_2 _ 06.06.2011 22:54
Пирова победа над Финляндией лишила руководство СССР шапкозакидательства и заставила более серьезно готовить РККА к войне с Германией. Во многом благодаря этим жертвам и выводам, сделанным из неудач во время войны с Финляндией (всего лишь через год) стал возможен разгром несравнимо более грозного противника под Москвой.
Павло Солодько _ 30.05.2011 14:31
Serhiy:
Сергію, цікавить. Прошу вас написати на мою пошту - solodko на gmail.com
Serhiy _ 30.05.2011 13:06
Там і мій дід "в боях за Социалистическую родину пропал без вести в марте 1940 года на финском фронте" (цитата з похоронки). Є фото, є похоронка, якщо автора зацікавить...
Я навіть не міг сказати в дитинстві в школі, що мій дід - ветеран, бо ж Великої Вітчизняної у 1940 ще не було, а у Другій світовій Радянський Союз ніби участі і не брав :-(
Такий от ветеран невідомої війни...


Картини Апокаліпсису. Оскар Лянге

13.09.2014 _ Олександр Зінченко

АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter   Вконтакте