Українська правда
Історична правда

Лівобережні повстанці Київщини і Чернігівщини: їх порівнювали з Махном

28.02.2011 _ Олександр Ясенчук
Версія для друку Коментарі 20

"Загін увійшов у самісіньке гніздо бандитів - село Зазим'я. І тут у бою наш батальйон разом із командиром поліг смертю хоробрих". Насправді селяни знищили чекістів без бою - впустили їх, оточили, запропонували здатися, а потім постріляли. Врятувався лише один боєць.

"Вкрилася тоді Україна курявою повстанських доріг... Отамани, отамани... Вони любили життя, ці незвичайні люди, готові вмерти за волю. Вони мусили ходити в атаку, бо не любили ходити в ярмі", - написав у своїй книзі "Залізом і кров'ю" сумський історик Геннадій Іванущенко про українську революцію та війну за незалежність 1917-1920 рр.

Свою думку про отаманів має відомий український історик Ярослав Тинченко:

"У більшості це був елемент деструктивний і ворожий будь-якій державницькій ідеї, їх не можна ототожнювати із визвольною війною 1917-1921 рр. Це була їх власна війна. І ми можемо розглядати цих отаманів як воїнів ще одного фронту, але далекого і від білих, і від червоних, і від жовто-блакитних. Вони б ні з ким так і не змогли ужитися".

В єднанні українців - сила

Одним із чернігівських отаманів був Демид Ромашка, уродженець с. Ярославка Козелецького повіту (тепер - Бобровицького району). 1919 року він підняв місцевих селян на боротьбу із Білою армією генерала Денікіна.

У ті часи денікінці, які захопили ледь не всю Україну, почали відновлювати дореволюційні порядки: як економічні, так і гуманітарні. У боротьбі проти повернення землі поміщикам об'єдналися червоні партизани і петлюрівці, до яких належав Демид Ромашка.

"На Чернігівщині повстанський рух підживлювався близькістю фронту, - пише київській історик Михайло Ковальчук. - Тероризоване безчинствами білогвардійських військ, сільське населення Остерського, Козелецького й Ніжинського повітів співчувало й активно допомагало повстанським загонам, що діяли у прифронтовій смузі. Так, станом на 23.08.1919 р. у загоні Демида Ромашки нараховувалося 2500 осіб, мав 4 кулемети. Горіла тоді земля під ногами білогвардійських офіцерів".

Радянський агітаційний плакат, направлений проти отамана Ромашки. На малюнку солдат Червоної армії, що має виразні монголоїдні риси (Башкірська дивізія), б'є супротивників, котрі одягнуті як заможні селяни

Існує припущення, що саме своєму земляку Павло Тичина присвятив вірш:

"На майдані коло церкви

революція іде.

- Хай чабан! - усі гукнули,-

за отамана буде".

Проте у цьому варто сумніватися, адже вірш датований 1918 роком.

На початку 1920 року після перемоги над білогвардійцями і перемир'я з червоними отаман Ромашка знову почав війну з радянською владою.

"Цьому рухові властива партизанська тактика лісової війни, зв'язки з петлюрівським керівництвом, сувора дисципліна. Сферою впливу та дiй отамана Ромашки стали південь нинішньої Чернігівської області і прилегла до неї лівобережна Київщини - сучасні Остерський, Козелецький, Бобровицький, Броварський районі

У 1920 р. чернiгiвськi бiльшовицькi газети скаржилися, що довкола сіл Нова і Стара Басань (нинішній Бобровицький район Чернігівщини - ІП)  не мiг з'явитися жоден представник радянської влади. Ромашкiвцiв було багато, але дiяли вони пiдпiльно, як і махновцi", - пише у своїй книзі "Золота очеретина" краєзнавець із Броварів Володимир Гузій.

Тоді загiн Ромашки напав на Бровари, Гоголiв, Русанiв (і ще до 20 населених пунктів). Гинули комуністи. На той час у Бобровиці відбулася спроба повстанців "вибити" 6 мільйонів карбованців з торговців-євреїв на продовження боротьби. Останні відмовилися сплачувати таку контрибуцію, в результаті від рук повстанців загинуло більше 30 заручників-євреїв.

"Добив" містечко начальник місцевої міліції Шиян, котрий, користуючись своєю владою та страхом місцевого населення, повністю пограбував бобровицьких євреїв.

У ті часи вся південна частина Козелецького повіту була в руках отамана Ромашки, котрий відкрито виступив проти радянської влади... "Стан серйозний, сил для боротьби немає. Гасло банди: "В єднанні українців - сила" (Повідомлення інформаційно-інструкторського відділу НКВС від 18 серпня і 20 жовтня 1920 р. за звітом штаба військ Харківської округи).

Вірш із попереднього плакату. Дуже незвичний зразок радянського агітпропу - з поясненням мотивації селянських повстань. Зате класове протиставлення "голоштанників" і "заможненьких" уже на місці

Про успіхи отамана в боротьбі з червоними свідчить той факт, що в радянських агітаційних віршиках Ромашку порівнювали з Тютюнником та Махном:

"Що такеє?... Коммуністи

Тут наводять вам руїну?

Комісари та чекисти

Баламутять Україну?

Ми їх знаєм!

Наші батьки,

Наші славні отамани,

По весні, набравши сили,

Зададуть їм прочухани!

Ви чували про Ромашку,

Про Тютюнника, Махно?

Ми зійдемся всі докупи

І стоятимем в одно..."

До речі, під час партійної конференції у Києві Української комуністичної партії (боротьбистів) деякі делегати розповідали, що однією з причин невдалої агітації є те, що народ йде за такими, як Ромашка, а не за ними.

Навесні 1920 року розпочався наступ польсько-української армії, який викликав значне посилення селянського руху.

З документів: "(Ромашка - автор) підтримував таємний зв'язок з Петлюрою, хоча повстанці його загону, ведучи боротьбу з Червоною армією, не визнавали Петлюри і поляків, відмовляючись від переговорів з ними", - йшлося в донесенні ЧК у червні 1920 р.

Селянські повстання 1920-го

До Зазимського повстання (весна 1920 р.) приєднались мешканці сусідніх сіл Літки, Требухів, Погреби. Причиною повстання стала відмова селян на спроби комісарів 12-ої більшовицької армії реквізувати сільських коней для потреб армії (це неминуче призвело б до неможливості сільгоспробіт і, відповідно, голоду).

Постання тривало близько місяця. Зброєю їх підтримав отаман Ангел.

У селі Зазим'я (нині воно сусідить із столичною Троєщиною), оточеному на той момент паводковими водами Десни, селяни знищили прийшлий загін Чернігівського ЧК - загинуло близько сотні чекістів. Село стало найсхіднішою точкою, зайнятою українсько-польським військом.

У Літках вмилися кров'ю карателі з Київської ЧК під орудою комбата Шпаківського. Незабаром до повстання приєднались мешканці містечка Бориспіль. Тим часом червоні підтягли до фронту свіжі регулярні частини, зокрема Башкирську кавалерійську бригаду, яка славилася варварським ставленням до ворогів та населення ворожих територій.

Зазим'янці спершу відбили кінну атаку башкирів, порозкидавши по полю замасковані густою травою борони:

Про те, як у 1920 році аналогічну тактику проти червоної кінноти вжили повсталі черкаські селяни, читайте тут

11 травня 1920 року, отримавши артилерійське підкріплення, Башкирська кавалерійська бригада зайняла село, а через деякий час - інші повсталі населені пункти.

Зазим'я було спалено, і повстанці, що залишилися живі, відступили на правий берег Дніпра, де приєднались до війська УНР.

У Літках розстріляли до сотні повстанців, пізніше, на додаток до розстріляних, багатьох із його учасників репресували. Найбільше постраждали бориспільці: було спалено понад 500 дворів, розстріляно декілька сотень повстанців. За розповідями очевидців, усіх чоловіків, що залишилися у селищі, вишикували в колону і розстрілювали кожного п'ятого.

Свято-Воскpесенський храм (УПЦ МП) у Зазим'ї - його стіни досі носять сліди від куль 1920 року. Фото: uk.wikipedia.org

Ось як про це розповідав старий досвідчений чекіст Гончар у газеті "Молода Україна" (2 серпня 1967 р.):

"Значної шкоди тоді завдавала зграя отамана Ромашки з 500 чоловік. На її придушення вислали загін з 96 бійців на чолі з командиром і комісаром військ губЧК.

Загін увійшов у самісіньке гніздо бандитів - село Зазим'я. І тут у бою наш батальйон разом з командиром поліг смертю хоробрих (насправді селяни знищили чекістів без бою - впустили їх у село, оточили, запропонували здатися, а потім постріляли - автор). Врятувався лише один боєць.

На село повели наступ регулярні частини Червоної армії, навіть застосовувалася артилерія. Село було взято, бандити були знищені. Керівник повстання не встиг утекти і наклав на себе руки, кинувшись у колодязь".

16 травня башкирські кавалеристи були направлені на облаву проти загону отамана Ромашки.

Як свідчить "Літопис дій башкирської кавалерійської бригади на польському фронті", в районі села Озеряни банда була розгромлена, захоплено один кулемет, 150 озброєних людей, багатьох було порубано. Тут полки бригади поповнилися захопленими кіньми.

Загін був розгромлений, але не було знищено отамана. Через деякий час він знову гуляв по Козелеччині, наводячи страх на більшовиків.

Але не так тії вороги, як добрії друзі. Степан Шуплик, земляк отамана (навіть більше - його кум!) для боротьби із загоном Ромашки та щоб реабілітуватися перед радянською владою, адже він теж починав свій шлях у загоні Ромашки, через ЧК організував власний загін, який діяв аж до 1922 р.

Це Шуплик "ризикуючи життям, пробивався в бандитські кубла і нищив бандитів". Після революції "працював у радянських установах". А в роки війни опинився в партизанському загоні колишнього секретаря обкому Федорова і став "партизанським поетом - дідом Степаном". Згадував у віршах і своє "ромашківське" минуле, своїх басанських земляків:

"Бив бандитів, бив я гадів

З щирим почуттям".

Згідно з архівними даними (ЧОДА Ф. 5080, оп. 1, спр. 3), отаман загинув від рук чекістів 8 липня 1920 року. Принаймні про це стверджує "Протокол огляду Демида Остаповича Ромашки, уродженця с. Ярославки Козелецького повіту". "Два наскрізні рани від куль у голову і лице, несумісні з життям".

Незнищенний Ромашка

Натомість Володимир Сідак у книзі "Національні спецслужби в період 1917 - 1921 рр." називає Ромашку "полковником" і вказує на його зв'язок з керівництвом УНР.

У розвідчому звіті ППШ від 22.09.1921 р. зазначається: "25 серпня в районі Ніжин - Носівка оперував повстанчий відділ полковника Ромашки (до 3 тисяч). Відділ перервав сполучення між Києвом і Бахмачем. Один iз більшовицьких полків, посланий для його ліквідації, у повному складі перейшов на бік повстанців.

28 серпня відділ Ромашки захопив ст. Кобижча, а біля ст. Бобровиця висадив міст, повстанці захопили бронепотяг "Другий червоний командир" з 4 гарматами, 10 кулеметами і різним військовим спорядженням. За останні дні загін значно збільшився й існує під назвою "Друга дика дивізія".

Важко сказати, чи це правда. Але пізніше спробуємо розібратися.

Олександр Ясенчук
Журналіст, краєзнавець, громадський активіст (Чернігів)

Теми: УНР, повстанці, партизани, більшовики, Чернігівщина, Київщина, історія України, XX сторіччя



powered by lun.ua
Yaroslav_99 _ 22.09.2011 21:55
Дякую!
Слава та Честь Героям Гайдамацької України!
Боротьба за Волю України була, є і буде більша і вища за все інше.
Як би московітам це не подобалось.
Bсіхнах _ 03.03.2011 19:56
Дуже цікаво. Дякую
ярослав2 _ 03.03.2011 17:50
Интересно.Спасибо.
зеро _ 02.03.2011 21:24
Дуже цікаво! Автору велика подяка! Скільки часу від нас приховували нашу СПРАВЖНЮ УКРАЇНСЬКУ ІСТОРІЮ!
talisman85 _ 02.03.2011 09:09
Слава героям гайдамацької України! Єднаймося навколо нашої звитяжної історії, якщо сумна сучасність не може нас поєднати. Поважаймо цінність пожертв полеглих за Україну.



АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter   Вконтакте