Спецпроект

Наша не наша "копійка". Чому в дрібних монет така назва

Українці з підозрою ставилися до схожих на риб'ячу луску московинських монет. Вони були некрасиві і дуже незручні - через дрібний розмір легко губилися. Сам цар Петро презирливо називав дрібненькі копійки "вошами".

15 років тому в кишенях українців зашелестіли гривневі купюри та задзеленчали копійки з тризубом. З того часу багато чого змінилося. Князі встигли відпустили лапаті бороди, а гривня схуднути відносно долара майже у 4,5 рази.

Якщо ж врахувати, що й долар з того часу теж значно втратив у вазі, то сучасна гривня, порівняно з "тією", зразка 1996 року, взагалі -  дистрофік. Але розмова не про це.  А про деякі логічні недоречності нашої валютної системи.

Як мала виглядати гривня. Ескізи банкнот 1990-их (ФОТО)

Сьогодні ніхто, хіба що крім істориків, і не замислюється, чому наша розмінна монета називається "копійкою", і яке відношення ці "копійки" взагалі мають до України загалом, і до давньоруської гривні, на честь якої і названо українську валюту зокрема? Скажемо відразу - ЖОДНОГО!

Варто зробити невеличкий екскурс в історії "копійки".

Свій родовід російська "копєйка" веде від "дєнгі" - монети, яка почала карбуватися з XIV століття в північно-східних князівствах, що входили до складу Золотої Орди.

Дєнга. Татарський предок "копійки" - монета Василя Кірдяпи, приблизно 1388-1391 рік.

"Дєнга" - це спотворена назва ординської монети "танга". Перші московські "дєнгі" навіть оформлювалися на зразок золотоординських. Більш за те - арабські написи на них зберігалися ще за царя Івана ІІІ!

Народження, власне, "копєйкі" відбулося 1534 року, коли цариця Єлена Глинська (родом з Поділля, до речі - ІП) провела грошову реформу. До того в Московському царстві в обігу було безліч різнокаліберних "дєнєг", що карбувалися різними уділами. Вони мали найрізноманітнішу вагу і цінність, що дуже ускладнювало торгівельні операції.

Згідно з реформою Глинської, в обігу залишилися лише нові уніфіковані монети. Основною була "московська дєнга" - на ній було зображено князя з шаблюкою. Хоча після реформи цю монету випускали у різних містах, офіційно вона називалася "дєнга московская, сабульная", "московка", "сабєльніца".

Класична копійка-"лусочка"

Інша монета була у два рази більшою. За вагою вона відповідала "дєнгі", що карбувалася у Новгороді. Там князя зображували вже зі списом (копієм). За цією "великою" монеткою закріпилася назва "дєнга, новгородская копєйная", "новгородка, "копєйка". Її вага була "цілих" 0,68 гр., а розмір - з ніготь мізинця дорослої людини.  

Для менших платежів карбувалася "полушка" - половинка "московської дєнги", або ж чверть від "копєйки". На ній зображували пташку. Зауважимо, що "дєнга" (танга) стала "денЬгою" лише наприкінці XVIII ст.

Отож, закономірне питання: "Яке відношення до гривні княжих часів має нашадок татарської "танги" з вершником "копьєносцем""? Аж ніякого!

Є ще один цікавій аспект. Класична "копійка" (викарбувана на шматочках плющеного срібного дроту та з царем-вершником) в Україні майже не ходила.

 Ще одна "лусочка". Петро І називав такі "вошами"

Коли за царя Олексія Михайловича було укладено Переяславські угоди, вага "тяжкої" копєйної дєнги ("копійки") заледве відповідала вазі "сабельної" часів Глінської. А за часів співцарювання Івана та Петра Олексійовичів - вже схудла до розмірів колишньої "полушки".

До того ж українці з підозрою ставилися до неоковирних та схожих на риб'ячу луску московинських монет. Вони були некрасиві (ще б пак, їх виготовляли зі шматочків дроту) та дуже незручні - через дрібний розмір ці монети легко губилися. Нагадаємо, що й сам цар Петро презирливо називав дрібненькі копійки-лусочки "вошами".

Був ще один аспект. Навіть наприкінці XVII ст. грошові відносини в самому Московському царстві були розвинені дуже слабко. Всюди панувало натуральне господарство. Тож мікроскопічні монетки (більших в Московському царстві не існувало взагалі!) цілком задовольняли ринок.

В Україні ж, навпаки, - внутрішній ринок процвітав, йшла жвава торгівля на всіх рівнях. Тож була потрібна велика кількість найрізноманітнішої монети.

Для порівняння: предок долара - австрійський таляр 1694 року

Московські ж гроші були непрактичними - для великих і середніх платежів вони були замалими. Для купівлі всякого дріб'язку - задорогими. До того ж українці звикли користатися красивою та якісною західноєвропейською монетою, а не "вошами".

Вперте небажання українців брати до рук потворні московинські "капєйки" призвело до такого цікавого явища, як карбування "Сєвських чехів".

 "Сєвський чех". Такі монети карбували для українців, які не хотіли приймати "воші"

"Чехами" в Московському царстві називали західноєвропейську монету в півтора гроша. В XVII ст. вона масово карбувалася різними європейськими країнами і мала уніфікований дизайн. На аверсі - герб країни чи правителя, не реверсі - зображення "держави" (кулі з хрестом).     

Цю монету карбували у 1687 році (на монеті, правда значиться 1686 р.) у місті Сєвськ (наразі - районний центр Брянської обл.) для грошового забезпечення Кримського походу. "Чехи" призначалися виключно для  платежів на території Гетьманщини. Бо копійки там не проходили.

На територію Лівобережної України копійка масово потрапляє лише після грошової реформи Петра І, коли цар-реформатор взяв за зразок західноєвропейські монети. А от на землі Правобережної України копійки поширилася лише після третього поділу Речі Посполитої, коли Правобережжя включили до складу імперії.

Зворотній бік "сєвського чеха"

До того копійка там була рідкість. Згадайте лише шевченківських "Гайдамаків". Мідна царська копійка (на ній теж був вершник зі списом, але вже не князь-цар, а Св. Георгій, що вражає змія) використовувалася гайдамаками, як розпізнавальний знак-пароль. Останнє яскраво свідчить, що монета ця була рідкістю.

В 1991-1992 рр піднімалося питання, як має називатися розмінна українська монета. На жаль, широкого обговорення тут не було. Все вирішували чиновники. Хоча пропонувалися такі історичні назви, як "шаг" (як за УНР), і "куна", і "сотенка" (сота частина) і, навіть, "списівка" - зупинилися на звичній "копійці". Мовляв, так населенню буде зручніше та звичніше.

 Такі монети гайдамаки використовували, як розпізнавальний знак

Але "звичніше" як аргумент - дуже слабкий. Чого ж тоді не залишили звичний "рубль", як це зробили, наприклад, в Білорусі? Правда, аби все було не так, як у росіян, поміняли колір монет. Більші номінали зробили "жовтими", а менші, навпаки, - "сріблястими".

1991: люди штурмують ЦУМ у Мінську, щоб отоварити картки (ВІДЕО)

Наразі про виправлення цієї помилки навіть мови бути не може. Карбування роздрібної монети - справа дорога. Наприклад, як повідомляє Національний Банк України, собівартість виготовлення монети номіналом в 1 копійку складає...  16 копійок! Перекарбування  усього дріб'язку - це сотні мільйонів...

Заміна розмінної монети має сенс лише у випадку, не призведи Господи, якоїсь надзвичайної фінансової пригоди на кшталт російського дефолту 1998 року... Тож краще нехай вже залишаються не наші "копійки".

Місця (не)пам’яті про розстріляних євреїв Берестечка

«Нами розчинять, а вами замісять», – промовив старий єврей невідомо до кого, крокуючи разом з іншими берестюками юдейської віри до ґетто повз хату на міському роздоріжжі.

Пастор з Майдану Ральф-Ґергард Гаска

Якщо ці події нас чомусь навчають, то ось чому: перед силою цих багатьох «маленьких» людей, які з вірою у Господа ідуть своїми дорогами, не встоять жодні тирани і диктатори, і всі самозакохані та байдужі можновладці мають боятися їх, бо не вони переможуть.

Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали

"Ладно, давайте серьезно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан? Лайки не считаются. Только комментарии под этим постом со словами "Я готов". Как только наберется больше тысячи, будем организовываться".

Хто вбив Галю?

Нещодавно в українському медіа-просторі з’явилася стаття Наталії Крестовської, присвячена різноманітним видам історичних фейків та методам боротьби з ними на прикладі поширених в сучасному українському суспільстві міфах.
Ще одна фейк-фольк-хісторі, що періодично набуває популярності в українському суспільстві – це «істинний» варіант широковідомої народної пісні про Галю «Їхали козаки із Дону додому».