Українська правда
Історична правда

СРСР №2. Як Україну намагалися втягнути у новий Союз

26.12.2011 _ Ігор Голод
Версія для друку

Про справжню дату юридичної "смерті" Радянського Союзу досі сперечаються, називаючи дні 1, 8 і 25 грудня 1991 року. Але вже 30 грудня російський лідер Єльцин безкомпромісно заявив своєму українському колезі Кравчуку: "Ви повинні слідувати за Росією".

Кожного 25 грудня вже протягом 20-ти років диктори телевізійних новин запевняють, що цього дня в 1991-му "припинив існування СРСР", бо подав у відставку його президент Горбачов, а над на куполом Кремлівського палацу спущено червоний прапор і піднятий триколірний російський. Але спершу Україну таки спробували втягнути в "СРСР-2".

"Зібралися троє"

8 грудня 1991 року увійшов до історії передусім тому, що цього дня представники республік-засновниць СРСР - тодішні президент України Леонід Кравчук, його російський колега за посадою Боріс Єльцин і голова Верховної Ради Білорусі Станіслав Шушкевич - проголосили у "Віскулях" (мисливській резиденції глави СРСР у заповіднику Біловезька пуща в Брестській області неподалік кордону з Польщею), що Радянський Союз припиняє існування як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність.

І підписали угоду про утворення замість нього політичного та економічного союзу самостійних суб'єктів міжнародного права - Співдружності незалежних держав. А коротше - СНД.

1991: Кравчук, Єльцин і Шушкевич проголошують кінець СРСР (ВІДЕО)

Відтоді не лише пересічні громадяни, а й журналісти та політики пострадянських країн повторюють те, що переповів 8 грудня 2011-го на сайті "Тижня" публіцист Сергій Грабовський:

"Зібралися троє мужиків (варіанти: негідників, зрадників, агентів Заходу) в Біловезькій пущі, добряче хильнули і по п'яні розвалили велику державу.

Для більш інтелектуальної публіки існує більш витончений варіант: у протистоянні з першим й останнім президентом СРСР Горбачовим троє керівників слов'янських республік - Білорусі, Росії й України - спонтанно дійшли думки демонтувати Союзну державу, тим самим скасувавши і посаду Михаїла Сєргєєвіча".

Насправді ж, по-перше, їх було не троє. Угоду про утворення СНД підписали й тодішні керівники урядів України та Білорусі - відповідно, Вітольд Фокін і В'ячеслав Кебич, а також перший заступник голови російського - Геннадій Бурбуліс.

Намагалися рятувати

По-друге, принаймні частина з них спершу намагалися не "вбивати" Радянський Союз, а рятувати. Бо після того, як у 1990-му Верховні Ради суб'єктів СРСР проголосили верховенство їхніх законів над союзними, ця держава стала юридичним нонсенсом.

Ті, хто з цим не погоджуються, апелюють до всесоюзного референдуму 17 березня 1991-го, більшість учасників котрого проголосувала за "збереження Союзу як оновленої федерації". Але й на запитання республіканського опитування "Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути у складі Союзу радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?" відповіли того ж дня 80% учасників голосування.

Останні дні імперії: 1991-ий в Україні очима КГБ. Архівні матеріали

Однак "зберегти Союз як оновлену федерацію" спершу не вдалося тому, що керівництво СРСР опиралося врахуванню в проекті "нового Союзного договору" верховенства республіканських законів над союзними. А коли погодилося утворити конфедеративний "Союз Суверенних Держав", то увійти до нього зголосилися 14 листопада 1991-го лише Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Росія, Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан.

Керівництво України відмовилося, бо її Верховна Рада проголосила 24 серпня того року незалежну державу. А після того, як її "візував" Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991-го, 5 грудня Верховна Рада проголосила в "Посланні до парламентів і народів усіх країн": "Договір 1922 року про утворення Союзу РСР Україна вважає відносно себе недійсним і недіючим".

"Росія навряд чи погодиться..."

Попри це, росіяни, які не бачили сенсу в новому Союзі без України, все ще намагалися створити хоч щось спільне з нею - щоб потім прив'язати міцніше. Причому "тиснути" на Україну розпочали ще 26 серпня 1991 року.

Того дня прес-секретар президента Російської Федерації Павел Вощанов поширив від його імені заяву про намір РФ переглянути з огляду на проголошення незалежності України... кордони з нею. Мовляв, "існує проблема кордонів, неврегульованість якої можлива й допустима тільки при наявності закріплених відповідним договором союзницьих відносин" (тобто новим договором про СРСР - Авт.).

Натомість "у разі припинення" союзницьких відносин між Україною і РФ, продовжував прес-секретар Єльцина, остання з них "залишає за собою право поставити питання про перегляд кордонів".

У заяві уточнювалося - "Сказане стосується": а) "усіх суміжніх [із РФ] республік, за винятком трьох прибалтійських (Латвійської, Литовської, Естонської), державна незалежність яких уже визнана Росією, чим подтверджена вирішеність територіальної проблеми в двостороніх відносинах"; б) "головним чином Криму, Донбасу й Північного Казахстану, які мають значну кількість росіян".

Керівництво РФ наголошувало:

"Якщо ці республіки [які проголосили незалежність від СРСР] ввійдуть до складу союзу з Росією, то проблеми немає. Але якщо вони виходять, то ми повинні потурбуватися про населення, що живе там, і не забувати, що ці землі були освоєні росіянами. Росія навряд чи погодиться віддати їх так легко".

Холодна війна за Крим. Українсько-російські стосунки у 1990-их

Відтак 29 серпня 1991 року делегація на чолі з віце-президентом РФ Алєксандром Руцкім підписала спільно з українською "Загальне міжпарламентське комюніке", котре, як запевняв Володимир Василенко, було за своєю формою й змістом, радше, міжнародною угодою, аніж повідомленням про підсумки переговорів. Зокрема в ньому передбачали "загальні зусилля для запобігання неконтрольованого розпаду Союзу".

Та цим РФ не обмежилася. 1 листопада 1991 року Президія ВР України заявила, що правлячі в Росії політичні сили: "...сіють розбрат на міжнаціональному ґрунті серед населення республіки, залякують політичним і економічним хаосом в умовах самостійного існування України, підсилюють чутки про "можливий обмін ядерними ударами між незалежною Україною і РРФСР".

"Думав, трошки побавимся"

А коли 14 листопада 1991 року Горбачов запитав на засіданні Держради СРСР - "Будемо створювати державу союзну?", то Єльцин запевнив: "Союз створювати є воля".

Однак коли Горбачов додав - "Якщо не створимо союзну державу, то прогнозую біду", то Президент Росії заперечив: "Союз держав".

Щоправда, після того ж, як Горбачов заявив, що межа його поступок - "від федеративної держави - до конфедерації", додавши, що "цією формулою ви враховуєте настирність президента СРСР, а президент СРСР враховує вашу настирність", то Єльцин зачитав узгоджену на Держраді СРСР формулу: "Конфедеративна демократична держава".

Єльцин і Горбачов у 1990-му - перший представляє РСФСР, другий СРСР. Залишитися має тільки один

Але відмовився від неї вже на наступному засіданні Держради СРСР - 25 листопада 1991 року - зажадавши "перейти до концепції конфедерації держав". Кравчук пояснював у інтерв'ю, що Єльцин тоді "вже себе десь уявляв, ну, скажімо, керівником Радянського Союзу - десь принаймні, якщо не першим, то десь в майбутньому першим".

"От я відчував тоді, і вже… все потім все випукліше і випукліше, випукло це було видно: він гадав, що це СНД швидко перетвориться в новий Союз, - згадував перший Президент України. - Він був переконаний в цьому, що це на початку ми так… для світу сказали, що ми ж не зруйнували зовсім Радянського Союзу, що на місце його ось нова структура - СНД.

Кравчук: "Щербицький сказав - який дурень придумав слово "перестройка"?!" (ІНТЕРВ'Ю)

І це їх справді заспокоїло, що наша заява, наша угода, що ми, що Україна, що СНД бере на себе відповідальність, правонаступництво про всі ті акти, які здійснив Радянський Союз, - це зразу заспокоїло…

Але він думав, що ми трошки побавимся так і потім побачимо, що воно ж не йде справа, і швиденько СНД буде, щільність, скажімо, наших стосунків буде поглиблюватись-поглиблюватись і утвориться новий Союз… Без Горбачова. І Єльцин буде лідером".

"Україна має право внести"

Президент Росії засвідчив це 5 грудня 1991 року, повідомивши, Горбачову, що буде переконувати в Білорусі українську делегацію "приєднатися до Союзу, але якщо не вийде, то треба подумати й про інші варіанти". Президент СРСР рекомендував йому "дотримуватися середньої лінії - не тиснути на українців, але й не поступатися їм".

7 грудня 1991 року у "Віскулях" Єльцин передав Кравчуку копію проекту угоди про Союз і запитав - за яких умов той готовий його підписати. В цей момент, згадував Кравчук, доля Союзу опинилась в його руках.

Президент України відмовився підписати цей документ. Дослівно ж пояснював:

"Єльцин привіз з собою горбачовський текст про утворення Союзу. Горбачев робив нам наступну пропозицію: Україна має право внести будь-які зміни, переглянути цілі параграфи, навіть скласти нову редакцію за єдиної умови - вона повинна обов'язково підписати договір".

"Єльцин поклав текст на стіл і передав запитання Горбачова: "Підпишете цей документ, чи то зі змінами, чи то без них? - згадував Кравчук. - Сам він сказав, що підпише тільки після мене. Таким чином, доля договору повністю залежала від України. Я відповів: "Ні". Одразу встало питання про підготовку нового документу.

90% - "за". День Незалежності слід святкувати 1 грудня

Далі все розгорталося, зі слів першого президента України, таким чином:

"Єльцин запропонував дати міністрам та експертам дорученння розробити взаємоприйнятну концепцію, а ще краще - проект угоди про союз братніх країн, включаючи й остаточно відточений варіант назви міжреспубликанського об'єдинення.

На ранок 8 грудня 1991 року російські експерти підготували текст угоди про співдружність незалежних держав, який був узгоджений із представниками білоруської та української делегацій. Українці поставилися до пропозицій росіян стримано, обумовивши за собою право відмовитися від проекту в ході подальшого обговорення".

На запитання "А Ви не побоювалися, що так насправді може статися, до речі?", Кравчук відповідає: "Я це передбачив. Тому ми й зайняли з самого спочатку позицію, що СНД потрібно для того, щоб, як шлюбно-розлученнєвий процес".

"Хоч у якому-небудь вигляді Союз"

Своєю чергою, тодішній держрадник Росії Сергій Шахрай розповів у московській "Российской газете" від 8.12.2006-го:

"Єльцин і Шушкевич спершу намагалися вмовити Кравчука зберегти хоч у якому-небудь вигляді Союз. Але українці не бажали навіть чути це слово. Кравчук взагалі тримався дуже вальяжно, незвично впевнено.

За тиждень до цього його з великою перевагою обрано президентом і за спиною у нього був референдум 1 грудня, на якому Україна проголосовала за незалежність. Тому на всі пропозиції він одразу відповідав відмовою, а рухівці в його делегації почали нарікати: "Та нам тут взагалі нічого робити!".

Кравчук погоджувався на співдружність лише як на спосіб мирного "розлучення" пострадянських країн. На пропозиції Єльцина, аби їхні кордони, армія та інформаційний простір були спільними, нагадував - це атрибути незалежної держави.

Кравчук вважає, що його внесок у розпад СРСР досі неоцінений

А в своїх інтерв'ю пояснював: "він [тобто Єльцин], як на мене, сподівався, що нове утворення стане тим універсальним важелем, за допомогою якого він контролюватиме інші республіки. Безсумнівно, Єльцин розраховув, що Москва й надалі домінуватиме на одній шостій земної кулі.

Коли напередодні Нового року, 30 грудня 1991 року, ми вдруге зібралися у Мінську, Єльцин повідомив, що проголосив курс на швидкі ринкові перетворення в економіці. На цілком слушне запитання: а як щодо недавньої домовленості про узгодженість реформ, Борис Миколайович безапеляційно заявив: "Ви повинні прямувати за Росією".

"Викреслював Кравчук"

Та якщо Єльцин, зі слів Л. Кравчука, "розраховував з допомогою майбутньої співдружності контролювати інші республіки, то я, навпаки, вважав, що нове утворення допоможе Україні позбутися контролю з боку Москви".

"Змінити психологію російського можновладця я, звичайно, не міг, - пояснював перший Президент України, - зате міг спробувати використати обставини, аби змінити форму тиску. Принципова відмінність цієї зустрічі від попередніх полягала в тому, що на неї я приїхав, озброєний підсумками всеукраїнського волевиявлення".

Тому після того, як перший президент Росії запропонував на розгляд свого українського колеги проект угоди про співдружність, то, як згадував тодішній держрадник РФ Сергій Шахрай, "ось тут, на жаль, і пішло викреслювання:

"В основному викреслював Кравчук. Єльцин змушений був погоджуватися. До нас [членів російської делегації] від президентів папери повернулися вже з помітками. Сторінки знову виправлялися, множилися, й так по декілька разів, поки не дійшли того висновку, який Кравчук був готовий підписати".

Незалежність України підтримують 83% громадян. Соціологія за 20 років

Лише заради мирного визнання незалежності України Кравчук дозволив зафіксувати розвалений СРСР хоч би в ефемерному вигляді.

Та позаяк у 1993-му росіяни таки наполягли на створенні наддержавних органів СНД - Виконавчого секретаріату й Координаційно-консультативного комітету, то виходить, що не зріклися у Віскулях спроб нав'язати сусідам наднаціональні атрибути. А отже - тимчасово вдавали тоді там згоду з тодішнім Президентом України не зберігагти "під соусом" СНД наддержаву.

"Зафіксували смерть"

Щойно після того, як її не вдалося тоді відстояти, керівники Росії визнали крах СРСР. Бурбуліс виправдовувався в московській газеті "Комсомольская правда" від 8.01.2001-го:

"Розпад Радянського Союзу наприкінці 1991 року фактично вже відбувся. Не було жодної керованості по вертикалі. Колапс економіки змушував діяти наосліп. І небезпека руйнівної та нищівної громадянської війни. Якби ми не наважилися на зустріч трьох керівників держав, нас очікував би якщо не югославський варіант, то щось украй небезпечне. Розпад СРСР набув би катастрофічних форм".

Радянські черги. "Більше двох в одні руки не відпускати" (ФОТО)

А Шахрай пояснив у "Российской газете" від 8.12.2006 р.: "Три лікарі - причому не хірурги, а патологоанатоми - просто зібралися біля ліжка покійного зафіксувати його смерть. Хтось повинен був це зробити, бо інакше не можна було ані отримати офіційне свідоцтво, ані вступити в права спадкоємців".

Тоді ж він наполягав в іншій московській газеті - "Новых Известиях":

"Союз був уже мертвим на момент нашого приїзду в Біловежжя. Якщо у вас вдома лежить покійник, то його не можна поховати доти, поки не прийде лікар і не випише довідку про смерть. Нашим завданням було виписати таку довідку - юридично зафіксувати розпад Союзу".

Підписано зі застереженнями

Хоч угоду про утворення СНД підписали 8 грудня 1991-го, а Верховні Ради України, Білорусі й Росії ратифікували її 10-12 грудня 1991-го (остання прийняла ще й постанову "Про денонсацію договору про утворення СРСР"), у Віскулях цю співдружність, по суті, лише започаткували.

Бо декларацію про її утворення керівники вже десяти держав - України, Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Казахстану, Киргизії, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану - підписали в Алмати щойно 21 грудня того року (в 1993-му до СНД приєдналася Грузія, вийшовши з неї в 2009-му, а Туркменістан залишив її в 2005-му).

Підтвердили там і денонсацію договору про утворення СРСР.

"Статут Співдружності Незалежних Держав" ухвалили в Мінську 22 січня 1993-го. Але Києві його не ратифікували досі. Окрім того, Верховна Рада України ратифікувала 12 грудня 1991-го угоду про утворення СНД із застереженнями щодо спроб перетворення співдружності в союзну державу.

1990: мітингові пристрасті у Києві - так закінчувалася радянська Україна (ВІДЕО)

Зокрема визнала неприйнятною статтю 30-ту тієї угоди - про "Головне командування Об'єднаних збройних сил" країн, чиї керівники утворили СНД. А також 31-ту - про те, що "рада командувачів Прикордонними військами є органом Ради глав держав з питань охорони зовнішніх кордонів держав-членів і забезпечення стабільного положення в них".

Навіть щодо назви співдружності постановила писати її з малої літери.

А 20 грудня 1991-го "Заява Верховної Ради України з приводу укладення Україною Угоди про співдружність незалежних держав" застерігала перетворення СНД у державне утворення із своїми органами влади та управління й надання співдружності статусу суб'єкта міжнародного права. І наполягала на недоторканності кордонів України.

"Не спішіть відспівувати..."

Але в Росії й після цього не зреклися наміру перетворити СНД у СРСР-2. Екс-член Політбюро ЦК КПРС Алєксандр Яковлев, котрий залишався авторитетним у Москві й після краху СРСР, позаяк був ідеологом його "перебудови", зажадав "для відновлення єдиної союзної держави використати на повну силу усі можливості СНД".

А тодішній проректор (нині - ректор) Дипакадемії МЗС РФ Євген Бажанов, наполягав у публікації "Не спішіть відспівувати державу" в №2 московського журналу "Новое время" за 1992 рік: "Під вивіскою СНД чи якою-небудь іншою, не важливо якою, тисячолітня метрополія від зіткнень і сварок зі сусідами перейде до їх чергового збирання під своє крило".

Коли в 1994-му Росія запропонувала програму розвитку СНД, то це був, по суті, план реінтеграції СРСР. У ньому керівні органи СНД пропонувалося очолити росіянам, а в його Міжнародному економічному комітеті вони зажадали 50% голосів. 14 вересня 1995-го Єльцин підписав президентський указ "Стратегічний курс РФ щодо країн - учасниць СНД", в якому проголосив весь пострадянський простір "насамперед зоною інтересів РФ".

"Співдружність - мрія"

"Російські політики вперто відмовлялися бачити в СНД інструмент цивілізованого розлучення, - згадував у публікації "Інші Росії" в київському журналі "Главред" від 14.12.2006-го публіцист Віталій Портников. - Досі пам'ятаю одного з демократів-депутатів Верховної Ради Росії, який переконував колег, що Єльцин повинен терміново ввести в Київ танки - щоб попередити організований українськими комуністами й націоналiстами розпад держави.

На одному з перших самітів співдружності, який проходив у білоруській столиці, я попросив глав держав дати визначення СНД. Президент України був стислий: співдружність - мрія. Лише з часом я, нарешті, зрозумів, що мав на увазі проникливий Кравчук. Співдружність була мрією Єльцина й співгромадян російського президента. Мрією про Радянський Союз, який обов'язково буде відновлено".

Щойно в 2005-му тодішній президент Росії Владімір Путін визнав, що СНД створено для "цивілізованого розлучення" пострадянських країн і відіграє роль "досить корисного клубу для виявлення поглядів керівників держав на наявні проблеми гуманітарного та економічного характеру". Тож обіцяв, що "реальними інтеграційними інструментами є такі об'єднання, як Євразійський економічний союз і Єдиний економічний простір". Але принаймні наразі Україна опирається втягненню й туди.

Горбачов зрікся не одразу

Хоч Горбачов зрікся повноважень президента Радянського Союзу 25 грудня 1991 року, декларацію № 142-Н "Про припинення існування СССР, ліквідацію всіх органів влади СРСР, звільнення вищих посадових осіб зі займаних посад і про самороспуск Верховної Ради СРСР" і постанови про звільнення глав Верховного й Вищого арбітражного судів СРСР, колегії Прокуратури СРСР і Держбанку верхня палата Верховної Ради СРСР - Рада Республік, із якої тоді ще не були відкликані лише представники Казахстана, Киргизії, Узбекистана, Таджикистана й Туркменістана, прийняла щойно наступного дня.

А Держстандарт СССР, Держкомітет із народної освіти, Комітет з охорони державного кордону продовжували функціонувати й у 1992 році. Натомість Комітет конституційного нагляду СРСР офіційно так і не був розпущений ніколи...

З іншого ж боку, заявляючи 25 грудня 1991 року по телебаченню про свою відставку, Горбачов пояснив, що припиняє діяльність на посту глави СРСР "в силу ситуації, що склалася з утворенням співдружності незалежних держав" (далі - СНД). Адже в угоді про її утворення тодішні президент України Леонід Кравчук, його російський колега за посадою Боріс Єльцин і голова Верховної Ради Білорусі Станіслав Шушкевич констатували 8 грудня 1991 року, що "Радянський Союз припиняє існування як суб' єкт міжнародного права і геополітична реальність".

Як розпадався Радянський Союз. Спогади доньки Єльцина

І все ж Горбачов зрікся не одразу ж після 8 грудня 1991-го. Не зрікся посади президента й після ратифікації 10-12 грудня 1991-го Верховними Радами України, Білорусі й Росії угоди про утворення замість СРСР співдружності незалежних держав.

Не пішов у відставку й після того, як російський парламент прийняв ще й постанову "Про денонсацію договору про утворення СРСР". Залишався на посаді його президента й після того, як денонсацію договору про утворення СРСР спільно підтвердили 21 грудня того року керівники України, Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Казахстану, Киргизії, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменістану та Узбекистану.

Агонія Союзу

Чому ж зволікав і що змусило його капітулювати аж 25 грудня 1991-го? Позаяк він у цьому не зізнався, доведеться пробігтися очима по переліку подій, які відбулися тоді.

А 25 грудня 1991 року Верховна Рада Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки перейменувала її спеціальним законом в "просто" Російську Федерацію. Натомість Україну визнали незалежною Сполучені Штати Америки.

Напередодні ж, 24 грудня 1991-го, президент Росії інформував в офіційному посланні Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй, що РФ продовжує членство СССР у всіх органах ООН.

Бо в Декларації про утворення СНД, підписаній 21 грудня того року керівниками України, Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Казахстану, Киргизії, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану, проголошувалося: "Держави співдружності підтримують Росію в тому, щоб вона продовжила членство СРСР в ООН, включаючи постійне членство в Раді Безпеки та іншихміжнародних організаціях". Відтак юридичний департамент Секретаріата Організації Об'єднаних Націй констатував цю пропозицію як реальність, що не вимагає формального схвалення з боку ООН.

Захід не хотів незалежної України - архів Горбачова

Переконати Горбачова, що обіймає віртуальну посаду, здатне було як кожне з цих рішень, так і їхня сума. А до їх прийняття він зволікав, тому, що сподівався очолити принаймні конфедеративний "Союз Суверенних Держав", бо попередню згоду на підписання договору про його створення дали 14 листопада 1991-го керівники Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Росії, Таджикистану, Туркменістану й Узбекистану.

Підписати його планували 9 грудня того року. До цієї дати президент СРСР сподівався переконати решту її республік теж приєднатися до ССД. А в тому числі - Україну. Хоч 2 вересня 1991 року Кравчук заявив від її імені: "Україна, проголосивши Акт про незалежність, може висловити свою позицію лише після референдуму з цього питання".

Та навіть після того, як 90,3% учасників цього виявлення проголосували за незалежність своєї країни, Горбачов запевняв 3 грудня 1991 року тодішнього канцлера Німеччини Гельмута Коля, що України неодмінно приєднається до нової Союзної угоди. Того ж дня у зверненні до парламентаріїв усіх республік обіцяв:

"Мова не про відродження у новому вигляді старого центру. Старого Союзу немає, і повернення до нього неможливе. Доказом цього є провал серпневого заколоту. Йдеться про створення зовсім нового міждержавного об' єднання, стрижнем якого є ідеї самовизначення, національно-державного суверенітету й незалежності".

Реанімації не піддається

Навіть 9 грудня 1991 року, наступного дня після утворення замість СРСР Співдружності незалежних держав, Горбачов закликав: "Слід зробити все, щоб рішення з цього головного питання були продуманими, виваженими і безпомилковими. Поспіх тут є неприпустимим...".

Відтак пропонував, щоб угоду про СНД розглянули Верховна Рада або з'їзд народних депутатів СРСР. Причому - поряд із текстом договору про "Союз Суверенних Держав".

Але 12 грудня 1991 року Верховна Рада Росії остаточно позбавила радянський парламент кворуму, відкликавши з нього депутатів від РРФСР. З аналогічної причини не відбувся й надзвичайний з'їзд народних депутатів СРСР.

Незалежність України: як це було у 1991-му і як воно буде у 2021-му

Відтак 18 грудня Горбачов наполягав у звернення підписантам угоди про СНД: "Має бути чітко зафіксоване розуміння Співдружності як багатонаціонального утворення... Вирішальне значення має узгоджене функціонування господарських зв' язків у рамках спільного економічного простору. Повинен бути збережений спільний військово-стратегічний простір".

Але 21 грудня того року Кравчук підписав угоду про СНД зі застереженнями "Заяви Верховної Ради України з приводу укладення Україною Угоди про співдружність незалежних держав" від 20 грудня 1991-го. А та заперечувала участь України в СНД у разі його "перетворення в державне утворення із своїми органами влади та управління й надання співдружності статусу суб' єкта міжнародного права".

Таким чином Україна скористалася пунктом Конституції СРСР про вільний вихід із СРСР. А ті, хто наполягають, що проігнорувала при цьому закон про вихід із нього, забувають, що той, регламентуючи вільний вихід, був таким чином антиконституційним.

Розвалили ще до Біловежжя

І все ж юрист Віталій Крюков наполягав у публікації "На захист Біловезьких угод, або Коли ж помер СРСР?" у київській газеті "Дзеркало тижня. Україна" від 9.12.2011 року, що Радянський Союз ліквідували ще за чотири дні до того, як Біловезька угода констатувала 8 грудня 1991 року, що він "припиняє існування як суб' єкт міжнародного права і геополітична реальність". Бо у преамбулі тієї угоди сторони лише "констатують, що Союз РСР як суб' єкт міжнародного права й геополітична реальність припиняє своє існування", а не ухвалюють відповідне рішення.

"Чи містять преамбули угод хоч якісь нормативні встановлення?" - на це своє запитання Крюков сам же відповідає: "Ні - за визначенням! Це - увідна або вступна частина правового акту, у преамбулах у концентрованій формі викладаються мета, завдання й вихідні принципи правового акту, зазначаються умови, обставини, мотиви й інші установки, які спричинили його створення.

Таким чином, це не нормативна, не правоустановча частина документа, а лише та, яка обґрунтовує наступні правоустановлення фактичними й правовими обставинами й началами".

Звернення Горбачова, де він оголошує про свою відставку (ВІДЕО)

Відтак Крюков наполягає:

"На час підписання Біловезької угоди Союз РСР уже припинив своє існування і юридично. На 8 грудня 1991 року автори Біловезької угоди вже мали на руках Договір "Про правонаступництво стосовно зовнішнього державного боргу й активів Союзу РСР", підписаний у Москві 4 грудня 1991 року представниками восьми (а не трьох, як у Біловезькій пущі) республік СРСР і власне СРСР (далі - Московський договір)".

"В 00 годин 00 хвилин"

"Саме цим договором вони ж цілком однозначно юрисдикцію СРСР як суб'єкта міжнародного права" і припинили", - стверджує юрист. І аргументує:

"У преамбулі Московського договору, яка дає політичне пояснення й міжнародно-правові підстави його висновку і змісту, є й посилання на Віденську конвенцію про правонаступництво держав стосовно державної власності, державних архівів і державних боргів від 1983 р.

Отож, у пункті а) статті 2 цієї конвенції дається визначення ужитого в ній терміна "правонаступництво": "правонаступництво держав" означає зміну однієї держави іншою у несенні відповідальності за міжнародні відносини будь-якої території".

А в пункті d) цієї ж статті 2 визначається й момент правонаступництва: "момент правонаступництва держав" означає дату зміни державою-спадкоємцем держави-попередника в несенні відповідальності за міжнародні відносини стосовно до території, що є об' єктом правонаступництва держав".

Мало того, ці ж положення дослівно відтворено в статті 1 самого Московського договору.

А відповідно до його ж статті 6, юридичним моментом правонаступництва, тобто датою зміни державами-спадкоємцями (колишніми республіками СРСР) держави-попередника (СРСР) у несенні відповідальності за міжнародні відносини стосовно до території, що є об' єктом правонаступництва цих нових держав, і було встановлено 1 грудня 1991 р.

Отже, відповідно до міжнародного права, СРСР припинив своє існування в 00 годин 00 хвилин 1 грудня 1991 року".

Юридично Союз умер. Але фактично він живе у кожному з нас

Юрист наголошує також: "У Московському договорі чітко встановлено" - "набуває чинності з моменту його підписання (а не ратифікації! - В.К.) не менш, ніж двома державами-правонаступниками" - "тобто саме 4 грудня 1991 року - адже підписантів-правонаступників його було цілих вісім!". Відтак риторично запитує: "Невже необхідно доводити, що ніяке економічне "правонаступництво" неможливе і юридично мізерне, поки де-юре ще існує держава-попередник?!"

Висновок Крюкова:

"Питання про юридично значущу дату припинення юрисдикції СРСР цілковито однозначние - відповідно до міжнародного права такою слід уважати 1 грудня 1991 р., а ще точніше - з 00:00 годин і хвилин 1 грудня 1991 року.

І встановлена вона не Угодою про створення СНД від 8 грудня 1991 р., і не фактом відходу Горбачова у відставку 25 грудня 1991 року, а укладеним відповідно на чотири дні й на 21 день раніше - 4 грудня 1991 р. у Москві й у більш широкому складі, ніж в Біловезькій пущі - Договором "Про правонаступництво стосовно зовнішнього державного боргу й активів Союзу РСР".



Ігор Голод
Журналіст (Львів)

Теми: СРСР, 20 років Незалежності, XX сторіччя, Росія, історія України, УРСР



АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter